Артур Крупницький - Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький

Зустріч у Кайрогу

Стук в двері...

 

— Дозвольте, Кат-Буте.

 

Кат-Бут якраз одягав броню, коли до його покою постукали. Його броня була досить незвичайною: торс залишався незахищеним, а шию і пів обличчя прикривала шкіряна маска. На голові та обличчі волосся майже не було - лише імператору і старшому сину дозволялося носити волосся. На обох руках були масивні рукавиці з чорного металу, наручі й великі наплічники, усі прикрашені печатками. Його зброєю був величезний палаш, що кріпився на ремені через торс навскоси.

 

— Так, заходь, — сказав Кат-Бут.

 

— Що сталось? — перебив він. — Прибув Некл?

 

— Ні, Некл так і не з'явився.

 

— Де той головоріз шастає? — подумав Кат-Бут.

 

— Прибули ваші брати.

 

— Нарешті. Де вони?

 

— В’їхали у двір.

 

— Дякую, можеш бути вільним. І не забувайте, як тільки Некл прибуде, одразу доповісте мені. Він на завданні інквізитора, — додав Кат-Бут, щоб не викликати підозр.

 

Кат-Бут одягнув лати і вирушив зустрічати своїх братів, які прибули одночасно, хоча і їхали з різних куточків материка. Він був наймолодший з трійці, але ніхто б не назвав його найслабшим. Кат-Бут був неймовірним воїном, вправно володів усією зброєю, був гарним стратегом і досить розумним.

 

Його старший брат Крон, якого ще називали Колосальним або Срібним Колосом Кайрогу через його статуру і колір бороди, він був справжнім велетом серед людей. Він був на дві, а то й на три голови вищий за найвищих чоловіків на материку. Крон був єдиним з братів, хто носив волосся на обличчі, і його срібне волосся на бороді переливалося на сонці. Він був одягнений у металеву броню поверх шкіряної, але руки були незахищені. Пояс складався з трьох звичайних поясів, оздоблених рунами. Його зброєю був величезний срібний меч, відлитий спеціально для нього і його розмірів. Крон був воїном, якому не було рівних, і його присутність на полі бою була знаком неминучої перемоги або остаточної поразки для тих, хто стояв йому на шляху.

 

Середній брат Ракх, або Караючий Змій Інквізитора, був найжорстокішим з трійці. Він був кровожерливим варваром, втіленням агресії та прагнення вбивати. Ракх мав їздового ящера, великого як кінь, якого він переміг у битві. Ракх носив лише великий наплічник з правого боку, наручі на зап’ястях та червоний плащ з гербом Інквізиції. Його зброєю був величезний гак на ланцюгу.

 

Коли Кат-Бут спустився до центрального двору, його брати вже розмовляли зі своїми загонами.

 

— Вас вітає Кайрог, найнеприступніша фортеця у цілій Рів’єрії, дім самого батька Інквізитора. Честь йому і хвала, — промовив Кат-Бут, піднімаючи руки догори.

 

— ЧЕСТЬ ЙОМУ І ХВАЛА! — тричі прокричали загони, піднімаючи зброю догори.

 

— Вільно, воїни, — промовив Крон.

 

— Менше пафосу, щеня, — промовив Ракх. — А то я згодую тебе своєму ящеру.

 

— Давно хотів скуштувати ногу ящера під сливовим соусом, — жартівливо відповів Кат-Бут. Ящер зашипів.

 

— Тихо, звір, він жартує, — сказав Ракх.

 

Брати пожали один одному руки, обхвативши передпліччя.

 

— Привіт, брате, — промовив грубим голосом Крон і протягнув руку. — Як ваші завдання?

 

— Посланці доповіли, що повстання та опір були придушені, — відповів Кат-Бут. — Брате, все за обідом. Ми голодні як вовки у повню.

 

— Добре, обід вже чекає на вас та ваших воїнів. Як там батько Інквізитор?

 

— Приєднається до нас під час обіду.

 

— Добре. Воїни інквізиції, розійтись. Відпочиньте після місії.

 

— Ходімо, брате, розповіси нам про свою місію. Що то була за сила?

 

— Так, ми відчули її пробудження також, — додав Ракх.

 

Кат-Бут розповів їм про клан, який вони зустріли, і про дитя, в якого трісла печатка.

 

— Так ось воно що, — прокинувся один з десятки, — сказав Крон. — Батько сказав те ж саме.

 

— Що з дитям? — запитав Ракх.

 

Кат-Бут замовчав на мить, але потім промовив:

 

— Клан було знищено повністю.

 

— Добре, — промовив Ракх. А от Крон щось запідозрив, але змовчав.

 

— Якби ти не знищив його, — сказав Ракх, — його потенціал, якщо розвити, міг би перевершити нас трьох.

 

— Якби да якби. Йдемо обідати, — відповів Крон.

 

Вони попрямували до головного тронного залу Інквізитора. Інквізитор, їхній батько, сидів на величезному троні. Він був набагато більший, ніж сучасні люди, навіть більше за Крона. Його вигляд вселяв страх, пошану та велич.

 

Увійшовши до залу, брати вклонилися і стали на одне коліно.

 

— Слава батьку Інквізитору! — крикнув Крон.

 

— Слава! Слава! Слава! — закричали всі в тронному залі.

 

Інквізитор підвівся і заговорив:

 

— Встаньте, діти мої. Сідайте і розкажіть мені все про ваші подорожі.

 

— Дозвольте, Інквізиторе, — сказав Крон.

 

— Звичайно, на правах старшого сина і головного офіцера інквізиції, кажи першим.

 

— Моє завдання полягало у знищенні повстанського руху у місті Редрові. Там була суміш залишків декількох кланів, нічого особливого. Але був ватажок клану Лиса. Клан був знищений повністю.

 

— Слухаю і тебе, Ракх.

 

— У Нейморі декілька перевертнів під титулом вельможі бунтували народ проти влади Інквізиції. Їх було виявлено і знешкоджено.

 

— Ви, як завжди, не багатомовні, але ефективні. Дякую вам за службу.

 

— Батьку, дозвольте, — сказав Крон.

 

— Запитуй.

 

— Той клан, який знищив Кат-Бут...

 

Не встиг Крон договорити, Інквізитор закінчив запитання замість нього:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍