Стівен Кінг - Під куполом

роз'їли їй мозок. Люди все зрозуміють, коли потроху заспокояться. У Честер Міллі народ благословенно розважливий, мужній. Я вірю в наших людей, вони з честю пройдуть крізь усі негаразди, я в них завжди вірив і віритиму. До того ж зараз у головах у них нема інших думок, окрім єдиної: побачитись зі своїми рідними і близькими. Наша операція відбудеться, як заплановано, опівдні. Ти, Ферн, Роджер, Мелвін Ширлз. Очолить вас Фред Дентон. Він же підбере ще чоловік п'ять-шість, якщо вважатиме, що вони стануть у пригоді.

— Він кращий, кого ти можеш на це поставити?

— Фред цілком у порядку.

— А як щодо Тібодо? Того хлопця, котрий весь час ошивається біля тебе…

— Стюарте Бові, кожного разу, як ти розкриваєш свого рота, разом із запахом у тебе звідти тхне твоєю непевністю. Зараз же стули пельку і слухай. Ми говоримо про хирлявого наркомана і фармацевта, котрий гусака не здатен налякати. Ти даси мені на це «амінь»?

— Йо, амінь.

— Поїдете двома міськими ваговозами. Зв'яжись із Фредом, щойно ми закінчимо цю розмову, він іще мусить бути десь тут неподалік, і розкажи йому, що до чого. Скажи йому, що завтра вам усім треба подбати про власну безпеку. Там, у задній коморі, у поліцейській дільниці повно всякого лайна, що його нам колись скинули зі Служби нацбезпеки — куленепробивні жилети і бронекуртки і ще хтозна-що — тож хоча б тепер воно стане нам у пригоді. А тоді поїдете туди і викурите звідти ту парочку. Нам потрібен той пропан.

— А як щодо лабораторії? Я думав, може, нам її варто спалити…

— Ти здурів? — Картер, котрий саме в цю мить повернувся до кімнати, подивився на нього здивовано. — З усіма тими хімікатами, що там складовані? Одна справа газета Шамвей; а тут казан з абсолютно іншим варивом. Тобі варто бути розважливішим, бо я почну думати, що ти такий же йолоп, як Роджер Кіл'ян.

— Гаразд, — Стюарт промовив понуро, але Великий Джим був певен, що той зробить усе правильно. Та й все одно він більше не міг витрачати на нього час; будь-якої хвилини може прийти Рендолф.

«Достоту, парад дурнів довічно нескінченний», — подумав він.

— Ну, а тепер восхвалимо Бога великого, — проказав Великий Джим. Внутрішнім зором він побачив себе верхи на спині в Стюарта, як він топче його обличчям у грязюку. Захоплива вийшла картинка.

— Хвалімо Бога, — пробурмотів Стюарт.

— Амінь, брате, — відгукнувся Великий Джим і відімкнувся.

12

Скоро по цьому прийшов і шеф Рендолф, з утомленим, але задоволеним обличчям.

— Здається мені, що декількох наймолодших новобранців ми втратили назовсім, Додсон, Рокліфф і синок Річардсонів пішли, але більшість інших тримаються. І я заохотив декількох нових. Це Джо Боксер… Стаббі Норман, Обрі Таул… той, що його брат, ну, ти знаєш, тримає книгарню…

Великий Джим доволі терпляче слухав цю тираду, щоправда, лише краєм вуха.

Коли Рендолф нарешті заглух, Великий Джим підштовхнув до нього по полірованій стільниці конверт із написом ВЕЙДЕР.

— Ось те, чим вимахувала наша бідна Ендрія. Поглянь-но сам.

Рендолф завагався, потім відшпилив клапан і витяг звідти стос аркушів.

— Але тут нема нічого, лише чистий папір.

— Твоя правда, правдива й істинна. Коли збереш завтра свій особовий склад — у поліцейській дільниці, рівно о сьомій ранку, бо наші мурашки мусять почати метушитися вельми рано, ти слухай уважно, коли дядько Джим тобі щось говорить, — можеш їм роз'яснити, що бідна жінка була просто не в собі, як той анархіст, котрий застрелив президента Маккінлі.

— А хіба це не гора?[427]

Великий Джим згаяв хвилинку на зачудування, з якого такого дуба впав синочок місіс Рендолф, коли був маленьким. А тоді продовжив, воліючи швидше закінчити. Йому не світить цієї ночі доброго восьмигодинного сну, за Божого благословення вдасться поспати хоча б п'ять годин. А йому так треба виспатись. Цього так треба його втомленому серцю.

— Потрібно задіяти всі поліцейські машини. По два офіцери на екіпаж. Перевір, щоб у кожного був газовий диспенсер і шокер. Але якщо хтось вистрелить з вогнепальної зброї на очах у репортерів, перед камерами, перед тим нікчемашним зовнішнім світом… Я сам у того вирву кишки на підтяжки до штанів.

— Так, сссер.

— Нехай вони їдуть по узбіччях шосе 119, супроводжують натовп. Ніяких сирен, але мигалки щоб блимали.

— Як на параді, — зауважив Рендолф.

— Атож, Піте, як на параді. Дорожнє полотно нехай залишається вільним для людей. Хто під'їжджатиме на своїх машинах, наказуйте їм залишити їх і далі йти пішки. Оголошуйте це через гучномовці. Я хочу, щоб вони були вже добряче втомленими, коли туди дістануться. Втомлені люди — це люди, більш схильні до покірності.

— А як ти гадаєш, може, нам варто відрядити кілька загонів на пошуки арештантів, утікачів? — Він побачив, як на цих його словах спалахнули очі Великого Джима, і підняв долоню. — Я просто спитав, просто спитав.

— Гаразд, ти заслужив на відповідь. Ти ж, кінець-кінцем, у нас шеф. Правда, Картере?

— Йой, — сказав Картер.

— Відповідь буде однозначна — ні. І це тому, шефе Рендолф… слухай мене уважно… бо вони не можуть втекти. Навкруг Честер Мілла стоїть Купол, і вони абсолютно… беззастережно… не мають ніякої змоги кудись втекти. Тепер ти второпав, як робляться умовиводи? — Він помітив, як почервоніли щоки в Рендолфа, і додав: — Будь обережним з відповіддю. Я тобі раджу.

— Я розумію.

— А тоді зрозумій ще й інше: поки Дейл Барбара перебуватиме десь на волі, не кажучи вже про його спільника Еверета, люди ще ревніше шукатимуть захисту у своїх урядовців. І як би нам не хотілося закручувати гайки, але ми змушені будемо зреагувати на такі обставини.

Рендолф прояснів. Нехай він і не мав поняття, що є й президент і є також гора на ім'я Маккінлі, проте він зрештою докумекав-таки, що Барбі в чистім полі для них може бути набагато вигіднішим за Барбі в кулаку.

— Так, — сказав він. — Будемо змушені. Чорт, а точно ж. А як щодо прес-конференції? Якщо ти на неї не підеш, то, може, захочеш послати…

— Ні, не захочу. Я буду тут, на своєму посту, де моє законне місце, моніторити розвиток подій. А преса нехай собі провадить конференцію з тисячею або й більше тих людей, які припруться туди, до південної межі міста, й лупитимуть там очі, немов ті роззяви на нову будівлю. Нехай щастить їм в інтерпретаціях того белькотіння, якого вони там наслухаються.

— Дехто там може розповісти про не дуже похвальні стосовно нас речі, — промовив Рендолф.

Великий Джим блиснув крижаною усмішкою.

— На те