Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

 Під оплески всіх, хто міг плескати впринципі, голову дівчини увінчали сріблястою короною з корала, і на цьому коронацію було завершено. Весь підводний світ кудись утік, мабуть, у своїх справах. Це було навіть якось прикро, дівчина вважала, що підводне царство буде захопливим, цікавим, або їй, хоча б дадуть тризуб у руки. Але ні.

–Її Величність сумує? – відгукнувся приємний голос.

Ебіґейл повернулася, помітивши ту саму Німфу, яка привела її в королівство.

–Я думала, якщо я королева, то мені потрібно буде думати про інші водойми, захист, завоювання або щось іще. А тут, це схоже просто формальність, ніби я в Англії. Тут є якийсь парламент пуголовків, що приймає рішення?

–Королева в Підводному Світі не відіграє традиційної ролі правительки. – пояснила вона. – Підводний світ вільний, і йому не потрібні накази чи допомога, їм потрібна королева, що поведе їх. Яка допоможе морським істотам мандрувати новими водоймами, не бути прив'язаним до одного місця.

–Це вельми благородне завдання. Однак я не зовсім розумію, як я сама сюди потрапила.

–Це твій дар, як і будь–який інший, його просто потрібно розвинути. Дай собі час.

–Як тебе звати? – запитала вона, глянувши на німфу.

–Мірайя. І до слова, я потрапила на острів завдяки тобі, досі там не було порталу.

–Тобто це я відкрила його якимось чином?

–Так. І я відчула новий портал, тому пішла за тобою, і поспішила відвести додому.

–Я не знала, що в Ґотліні є острови...

–Ніхто з німф не знав.– зізналася Мірайя.

 Ебіґейл задумалася, як можна відкрити портал на острів, про який ніхто не знає? Чи можливо, що цей острів був захований від цікавих очей і вона якось його відкрила? Утім, острівець здався їй дуже симпатичним. Вона вже навіть уявила, як було б чудово поїхати туди з родиною у відпустку. Але як потрапити на острів знову, на жаль, не розуміла. Мірайя побажала їй гарного вечора і попливла, русалки змінили її і почали чесати одна одній волосся за допомогою корала з вирізаними зубчиками, як у гребінця.

–Остережніше! Зробиш із мене восьминога! – лаялася Іррея, коли Арле потягнула їй волосся гребенем.

–Для восьминога тобі потрібно ще сім плавників.

–У восьминога немає плавників! – сперечалася Іррея.

–Тоді ти станеш першою.– огризнулася Арле.

– Коли, я зможу покинути королівство? – запитала в них Ебіґейл.

–А, навіщо? Ти тепер королева.– не зрозуміла Арле, притримуючи довге волосся.

–Але моя сім'я вдома! Вони шукатимуть мене...

–Ми можемо відправити їм звістку, що ти тут.– запропонувала Іррея, продовжуючи чухати волосся Арле.

–Я повинна побачитися.– не погоджувалася вона.

–Ти можеш піти і повернутися в будь–який час. Це твій дар.

–І твоє королівство.– погодилася Арле.

Ебіґейл попливла вздовж королівства, оглядаючись. Тут було багато різнокольорових коралів, кілька скатів пропливли просто поруч із нею. Дівчина просяяла, дивлячись слідом чудовим істотам, вона завжди відчувала слабкість до скатів, але тим не менш їх побоювалася. Вона попрощалася з русалками, покинула браму і наблизилася до того місця, де Німфа доклала її долоню вперше. Заплющивши очі, вона відчула, як дно починає обертатися, а після, дівчина виринула з ванни. Піна була на місці, ніби вона не провела в королівстві цілий день.

–Ти купалася в цьому? – не зрозуміла Джилана.

–Ні... я, мамо! Мені потрібно тобі дещо розповісти.

Вона схопила її за руку і потягла до своєї кімнати, попутно зайшовши за ширму, щоб зняти мокру сукню і корону з пофарбованого корала.

–Словом, занурююся я у ванну, а потім різко німфа хапає мене за ногу, і ось тобі раз! Я пливу по підводній поверхні! А потім дно кілька разів перевернулося і бум! Я біля воріт у підводне королівство! Там мене зустрічають русалки, наряджають і супроводжують на коронацію. Я – королева Підводного Королівства! – вийшовши з–за ширми в піжамі, урочисто заявила вона.

Мама сиділа на ліжку, дивлячись на неї нерозуміючим поглядом. Вона посміхнулася, але вираз очей не змінився.

–Це дуже... мило, Ебіґейл. Я дуже рада.

Дівчина підскочила до неї.

–Ти не зрозуміла! Я – маг, здатний створювати портали в будь–якій водоймі! І тому я стала їхньою королевою, я – дочка води!

–Ти моя дочка! – запротестувала мама, міцно обіймаючи її. – І ти завжди любила купатися.

Поки Джилана гладила їй волосся, дівчині не терпілося розстрезвонити про це всьому клану. "Нарешті я не погана вівця, нарешті я можу похвалитися якимось даром!" – проносилося в її голові. Ебіґейл перебувала в приємному хвилюванні. Вийшовши з кімнати, вона забігла в татів кабінет. Він відірвався від комп'ютера і глянув на неї.

–Привіт, крихітко.– просяяв він.

–Тату! Ти нізащо не повіриш! – крикнула вона, кинувши двері відчиненими, і застрибнула на диван.