Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

була тепер майже над нею, хоча зблизька виявилася складнішою. Тисячі переплетених

«пагонів» із заглибленими й перечепленими спіралями та

мінливим рухом, джерело якого їй годі було визначити.

Із дальнього краю того залому Елві злізла на щось подібніше

до переходу, ніж усе, що вона бачила, відколи кинулася

навтікача у пітьму. Перехід звернув ліворуч, потім праворуч.

Вона не сходила з нього, сподіваючись, що так вибреде, куди їй

треба. Тутешнє співвідношення між підлогами, стінами й

стелями чомусь дуже її нервувало. Крихітні блищики

блакитного світла, на світлячків схожі, виникали, жевріли й

гасли довкола неї. Та ось широкий закрут — і перед блукачкою

відкрилася якась палата.

Вона зойкнула.

Там стояв Голден, метрів за три, чи й менше, від неї. А над ним

нависало велетенське комахоподібне потворисько. Загрозливо

стир чали його жорстокі клешні, а шпичаки, мов кинджали,

грізно полискували у тьмаво-химерному світлі. Елві кісточками

пальців затулила рота, щоб не заверещати, але не могла

відірвати погляду від Голденових останніх секунд.

Тут той артефакт обернувся до неї й підняв клешню, мов

привітався тим помахом. Голден уловив його жест і собі

озирнувся.

— Елві? — здивовано мовив він. — І що ви тут робите?

— Я була… Ми…

Вона вклякла навколінці. Полегшення прокотилося по ній

водоспадом. Тоді глибоко вдихнула й зробила ще одну спробу

щось пояснити.

— Коли ви зникли, Мертрі схопив один із візків. Він вистежив

вас за сигналами вашого ручного термінала. Він знає, що ви

надумали повимикати всі артефакти.

Коли вона мовила це останнє слово, її пойняла паніка, й вона

боязко зиркнула на ту клішняву прояву.

— Все гаразд — не лякайся, дитинко! — голосом, що деренчав, наче з бляшанки, та ще й з поясанським акцентом, заспокоїв її

потвороподібний робот. — Це не новина для мене.

— Тож ми: ще Еймос і Фаєз — підлагодили ще одного візка та й

подались за ними. Щоб застерегти вас.

— Чудово! — похвалив Голден. — Це просто подвиг ваш. Відтак

усе в нас налагодиться. Та як же ви нас розшукали?

Елві підняла свій ручний термінал, видихнула й поклала його

в кишеню.

— Складно це було.

— Але славно! А що з Еймосом? Де він?

— Мертрі підстрелив його. Мабуть, він помер.

Голден зблід на лиці, а тоді зашарівся. Він струснув головою, а

коли заговорив знову, голос його був тихий і розважливий.

— Еймос не загинув.

— Звідки ви це взяли?

— Якщо Еймос помре, то це буде тому, що там уже всі

погинули, ще до нього. Ми з вами живі досі, то й Еймос живий.

— Не прискіпуйтеся до нього так дуже, — порадив робот-монстр. — Коли заходить мова про такі речі, його трохи заносить

у романтику. Якщо ви кажете, що той лисий хлоп помер, то я

вам вірю.

— Дякую, — машинально мовила Елві.

— Хоча я жалкую за ним. Мені він подобався.

— І мені, — сказала Елві. — А Фаєз теж… Як я тікала, то чула

постріли. Либонь, і Фаєз…

— А про Мертрі — що? — запитав Голден.

— Він іде. Женеться за мною. Не знаю, чи далеко він. Але

прибув він сюди, аби розшукати вас. І зупинити.

— Та на якого дідька йому зупиняти мене? — вражено запитав

Голден, ковтаючи слова.

— Він хоче, щоб КЕХ отримала всі артефакти в робочому стані.

— Той чоловік просто дучка дупи, — мовив інопланетянин. —

Однак ми вже ситі по саму зав’язку. Ми підійшли впритул.

— Упритул до чого? — запитала Елві.

— Оце ж ми й шукаємо відповідь на це запитання, — відказав

інопланетянин. Але Голден утопив свій погляд, понад її плечем, у щось. Його щелепи були люто зціплені.

— Ну гаразд, — мовив він. — Маємо на руках дві справи.

— Маємо? Дві? — перепитав іно. Тут Елві сяйнуло, що вони

говорять до когось чи чогось інопланетянського. Подумала, що

це спостереження варте уваги, але трохи збентежилася тим, що

Голден цього не завважив.

— Хтось один має розшукати оте, що є не те, хоч би що воно

було, й вимкнути оборонні системи планети, а комусь другому

випадає застрелити Мертрі.

— Я не хочу сперечатися з тобою, — сказав