Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Що це? – запитала вона, оторопівши.

–Це твій дім, Ебіґейл.– відповіла дівчина.

–Ви знаєте, як мене звати? – здивувалася вона.

–Ми чекали на тебе.

–Чакали?

–Ти королева всіх водних Німф. Ти – дочка води.

–Що? Як це можливо. Німфи? – здивувалася Ебіґейл. – Це, які... Річкові?

–Німфи водяться не тільки в річках, а й в озерах, водоспадах, морях і океанах, є й сухопутні німфи. Ми зберігаємо таємниці води, і відкриваємо портали до королівства та інших місць. Ти можеш створити портал у будь–якій водоймі. Ми чекали на тебе, щоб побачити світ. І щоб світ дізнався про нас.

–І довго ви чекали?

–Моя сестра, річкова німфа, побачила Найджела і Джилану на березі одного разу. Тоді вона й побачила в них наше майбутнє. А коли ти народилася, змінилася течія. Тому, ми чекали твого приходу.

–Але я не володію магією. – сперечалася вона.– Я не розумію...

–Дар проявляється, коли він потрібен магу. Щоб захистити його або...

–Або?

–Або ти почула поклик королівства і він пробудив сплячий досі дар. Я пришлю русалок, вони одягнуть тебе.

–Русалок?

Ебіґейл щойно зрозуміла, що перебуває на глибині під водою, біля воріт у чарівне підводне королівство, і водночас насправді абсолютно гола. Їй стало не по собі. Німфа уникала погляду на її тіло, здається нагота дівчини бентежила не тільки її саму. Ебіґейл машинально прикрилася руками, німфа попливла вперед. Вона чекала на неї, заглядаючи на браму, коли почула звук плавників і чийсь шепіт.

–А, що це в неї замість хвоста? – шипів чийсь голос.

–Не знаю... може, це плавники? – припустив другий.

–Якісь вони довгі...

–Ей! – крикнула вона, сховавшись за кущем водоростей. – Може, досить обговорювати мої ноги?!

–Вибачте, Ваша Величносте.

Дівчата випливли з Воріт, зупинившись біля куща водоростей, де ховалася Ебіґейл, низько опускаючи голови. Вони мали цілком нормальний вигляд, їхні груди були туго перев'язані широкими смугами біолюмінесцентних водоростей і від того пов'язки виблискували. Їхнє волосся було блакитним і синім, як у Ебіґейл, тільки їхнє, схоже натуральне. Трохи нижче талії дівчат, шкіра переходила в сріблясту луску з блакитним відливом, і замість ніг у них був довгий гнучкий риб'ячий хвіст, роздвоєний на кінці з гострими перетинками.

– Я – Іррея.– сказала русалка з синім волоссям.

– А я Арле.– відповіла інша з блакитним.

–Ебіґейл.– представилася вона.

–Ми знаємо! – крикнули обидві, знову опускаючи голову. – Ходімо, ми допоможемо вам вбратися до коронації.

–Коронації?

–Так, ми готувалися до неї двадцять два роки!

–Ого.– оторопіла дівчина.– Ви впевнені, що...

Але Іррея й Арле вже попливли вперед і здивовано озирнулися на Ебіґейл, вона поспішила за ними, гребучи руками й ногами. Пливли русалки значно спритніше за неї, а тому, вона неабияк відставала, відчуваючи ниючий біль у плечах і стегнах. Зрідка русалки зупинялися, обернувшись на дівчину. Підводне місто здавалося їй фантазією, що зійшла з мультфільму. Тут були цілі башточки з різно–кольорових коралів. Високі стіни з широкими, відкритими круглими склепіннями, безліччю колон, покритих зеленуватим світловим нальотом, і маленьких циліндричних відступів. Стіни були обставлені хаотично по величезній поверхні дна. Блакитно–зелене світіння, підкріплене ясним сонячним небом над водою, створювали неймовірні спалахи світла, і дівчина не могла відвести очей від усього, що оточувало її. Широкі сходинки, що вели у найбільший прохід стіни, зупинялися біля невеликої арки. Біля підніжжя сходинок була кругла, наче диск, кам'яна плита, розміром з усі стіни по периметру. На плиті були відзначені лінії невідомих Ебіґейл символів, що йшли поетапно в центр, на кшталт лабіринту. У самому центрі диска розташовувався фонтан, Ебіґейл це нагадало компресор в акваріумі, коли бульбашки піднімаються до поверхні єдиним потоком.

Риби плавали зграйками, крізь велику кількість простору застінків. Медузи, що світяться у воді, плавно перетікали повз, здається навіть не звертаючи уваги на дівчину. Вона піднялася сходами до арки. Кілька німф і одна русалка, побачивши Ебіґейл, низько опустили голови у привітанні.

При вході в арку, вона помітила велику кількість вузьких циліндричних будиночків із широкими вікнами. У жодному будиночку не було даху, і особливо нахабні рибки пропливали просто крізь ці будинки, запливаючи у вікна. Найбільшим таким будиночком був підводний палац, циліндричної форми, в оточенні колон, які перетинками кріпилися до циліндра. Він був побудований у кілька ярусів, стовпи світла ніби врізалися в кожну кімнату палацу, змушуючи кожен предмет виблискувати, наче розсип діамантів. Русалки потягли дівчину прямо туди, і вони зупинилися в кімнатці, повністю обліпленій мушлями і морськими зірками. Фіолетова медуза, що висіла над аркою входу, судячи з усього, слугувала світильником. Дивно тріщачи, вона засяяла, і Ебіґейл озирнулася, усвідомивши, куди її привели. Судячи з відрізків тканини і морського їжака, який сидів на широкому столі, вкритому мушлями, це була костюмерна або примірочна.