Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

"Дивно, не видно тільки Ельги." – промайнуло в голові Ебіґейл. І варто було їй подумати про це, як доріжка з пелюсток раптом вкрилася інеєм. Він поповз по всіх лавочках, укривши їх витонченими візерунками, і зупинився, не торкаючись арки. Холод пройняв Ебіґейл, обіймаючи відкриті плечі, і вона здригнулася всім тілом, зупинившись на початку доріжки до арки. Вона повернулася, але не знайшла Ельги за своєю спиною. Знизавши плечима, дівчина рушила вперед, пелюстки під ногами розкидалися, коли легка тканина подолу сукні торкалася їх, Ебіґейл не зрозуміла, чому погляди в її бік змінилися. Вони тепер були раптом захопленими, дівчина опустила очі на букет із темно–синіх альстромерій і помітила, що її поділ тепер був не тільки з оксамиту, від талії кріпився сріблястий пояс із шифоновим хвостом, що струменів шлейфом ззаду. Усю сукню вкривали сріблясті візерунки морозу. Її ненафарбовані нігті, тепер були сріблястого кольору. Ебіґейл торкнулася зачіски і відчула холодний гребінь зі срібла і сапфірів, який вважався фамільною реліквією Ґотлінів. Аделайн подарувала його Ельзі в день її коронації. Дівчина пройшла до арки і стала поруч із мамою.

Тоді на початку доріжки з'явилася Пайпер, її вела під руку Ельга. На ній був темно–фіолетовий комбінезон із розкішної тканини, з довгим широким хвостом ззаду. Градієнт від подолу хвоста був майже чорним, перетворюючись на темно–фіолетовий по центру, і висвітлювався до плечей, переходячи в лавандовий. На ній були вузькі штани з матової шкіри з лавандовими лампасами. Її волосся було прямим і зачесаним назад, тіара з діамантів і сапфірів височіла на її голові, помада була в тон до основного кольору комбінезона. Вона була взута в черевики на високій шпильці зі сталевими носами. Ебіґейл мало не відкрила рота. Ельга завжди була бездоганною, її уява малювала неповторні ідеї для вбрання. Як вона розповідала, вона просто переносила тканину до палацу, і хладний народець відшивав для неї неповторні образи, виходячи з тих ескізів, які вона їм малювала. Саме від Ельги Ебіґейл ще в дитинстві виявляла інтерес до моди. Верховна Королева підвела Пайпер до вівтаря і, передавши її руку в долоню Пітера, підійшла до подружок нареченої. Молодята повторили свої клятви й поцілувалися.

–Рада тебе бачити, Ебіґейл. – прошепотіла Ельга, взявши її за руку.

–І я рада. Дякую за сукню.

–Я трохи її вдосконалила.

–Це дуже гарно. Де ти взяла цей хвіст?

–Внучка Бастіана щойно його пошила, я перенесла його, поки вона шила решту костюма.

–Вписався ідеально.

–Чомусь я так і думала, що ти до останнього не зберешся.

–Ти занадто добре мене знаєш.

Ельга посміхнулася. Ебіґейл пам'ятала, як тітка завжди переконувала її не вішати носа і шукати те, в чому вона сильна. Якщо це не магія, значить, має бути талант, і Ебіґейл повинна відшукати його і домагатися мети, незважаючи ні на що. Це було кредом Ельги. І Ебіґейл ні на секунду не сумнівалася, чому вона Верховна Королева. Після церемонії обміну клятвами, вони всією сім'єю і друзями ще довго сиділи за столом, згадуючи про кумедні випадки, цікаві історії, дівчина почувалася як удома, і тільки зараз розуміла, як сумувала за цим почуттям.

Коли Калерія винесла другу порцію торта та інших солодощів, Ельга перенесла до них хладний народець. Вони завжди були привітними і Ельга ніколи про них не забувала, надаючи їм шану, як членам родини. Вони привітали Ебіґейл і побігли за стіл, дякуючи всім, хто його накривав. Поки народ займався чаюванням, гості пішли в будинок, щоб трохи поговорити. Посидівши годину, оповиті дитячими спогадами, вони випили по чашці какао і розійшлися по кімнатах. Ебіґейл зібралася трохи скупатися. Вона завжди любила приймати ванну, це був цілий ритуал: сіль, піна, ефірні олії, відвар з алое і квітів, що забарвлює ванну в темно–фіолетовий колір. Для дівчини не було нічого кращого, ніж зануритися в приємну ванну після важкого дня. Вона відкинулася на бортик, піна височіла над водою, наче ароматна хмаринка, і вона одразу набирала її в долоньки і здувала. Вона робила так із самого дитинства і була переконана, що ніколи цієї звички не позбудеться. Ебіґейл заплющила очі й занурилася у воду з головою. Раптово вона розплющила очі й одразу ж зімкнула їх, бо відчула неприємне печіння, дівчина спробувала встати, щоб вмитися, але послизнулася рукою, якою упиралася в дно ванни, доки іншою терла око. Падаючи, вона знову занурилася з головою, очі пекло сильніше, ніби солі вона додала набагато більше, ніж планувала. Ебіґейл абияк підняла голову і виринула, ледь розплющила очі, вони страшенно сльозилися. Солоні краплі стікали по її обличчю, вона оторопіла, озираючись навколо, адже була вже не у ванній. Попереду виднівся білий пісок і високі гори, які оточували хащі. На острові була ніч, тож розгледіти щось крім обрисів берегу не вдавалось. Ебіґейл відчула, як щось схопило її за щиколотку і потягло вниз. Закричавши, вона наковталась води. Спина торкнулась дна, Ебіґейл побачила як високо над нею стоїть вода, місяць визирав з-під товщі води.

–Доторкнися долонею до дна, сестро.– прошепотів голос.

Вона повернулась поглянувши на дівчину в довгій білій сукні з тіарою на голові.

–Що? – запитала Ебіґейл, думаючи, що її слова будуть загублені в бульбашках, але ні, мова була цілком розбірливою, як і на суші. Дівчина взяла її долоню і приклала до піщаного дна океану. Раптово дно затремтіло, піднімаючись до неба, яке виднілося з–під товщі води нагорі. Небо опинилося на місці дна і такі обертання повторилися кілька разів, перш ніж зупинитися. Ебіґейл відчула головний біль, дівчина повела її за собою, вони пропливли ще трохи вперед, пірнаючи за кущі водоростей. І раптово перед ними відкрилася величезна Брама, оповита коралами і мушлями.