Стів Маккартер - Руйнуючи долі, Стів Маккартер

Клерк зменшила розмір кроку, щоби частіше пересувати ноги. Так їй здавалося, що вона швидше потрапить у фортецю. Внутрішня напруга досягла піку, коли вони підійшли до річки. Звичайно, там росло кілька кущів, у яких вони і сховалися. Але переважно тут відкрита місцевість. Що, як за ними стежать?

Тільки коли через річку почав виростати міст, вона переконала себе, що все добре. І не доведеться лізти у воду. Відмінні новини. Тревізо, алхіміст і заклинач. Жазель, як побачила Химерницю, то підійшла до неї найперша і затягла в міцні обійми. Селюстір зовсім не відразу визнала у ній Жазель. Це було видно по її відвислій щелепі. Клерк усміхнулася і знизала плечима.

- Довга історія. - махнула вона рукою.

А Селюстір затримала погляд на Озу. Вона його уважно розглядала. Мабуть, порахувала, що десь його вже бачила. Усім так здавалося. Чомусь.

- Ти можеш відкрити цю скриньку? - запитав Оррмарин у алхіміста.

Поєднувач підійшов до кам’яного ящика і уважно його оглянув. Навіть викликав свою здібність, чомусь не боячись показати в небі сині піктограми.

- Потрібна допомога фіолетової Химерницю. - похитав головою Поєднувач, сказавши, як йому й наказали.

- Так, до того ж, у фортеці буде безпечніше. - підключилася Ейр. - Ти іншої думки?

- Ні, все вірно. Я хвилююся, щоб наша місія не була марною. - посміхнувся Оррмарин.

Абсолютний знову трансформував міст на берег річки. Група підходила до скелі. На ній на них вже чекали круті сходи. Заклинач узяв під контроль коня.

- У тебе вийшло здобути те, що я просив? - тихенько поцікавився алхіміст у Жазель.

- А ти сумнівався? - гордо задерла підборіддя дівчина і напустила на себе справжній вигляд Химерниці.

Поєднувач ледь помітно здригнувся. Таке перетворення. Але ж вона не справжня Химерниця? Так? Та, про всяк випадок, він відійшов від неї. І повів групу до фортеці. Щаблі за собою драйтл руйнував, залишаючи після них лише гострі виступи. Діадем нагорі не було. Їх зігнали заклиначі. При кожному спогаді про цих птахів перед очима алхіміста стояла Дезіре. На вітрі, з піднятим плащем на фоні Жовтого місяця. І без рук. Навіть її фіолетові очі здавалися в ту мить засмученими. Він сковтнув. Він вибачиться, коли вона прийде до тями. Сто разів попросить пробачення. Його лякало тільки одне — ніхто не знав, скільки вона пробуде непритомна. Сандрін нічого не змогла зробити, щоб привести Дезіре до тями. Амайанта через Максуда повідомила, що взагалі не відомо, чи прокинеться Химерниця Зими. Алхіміст ще раз зітхнув. Ось уже й фортеця. Але тут немає нікого. А договір був іншим. Він глянув на першу стіну і зрозумів — почалася атака. Тільки одинокий чорний мундир чекав на них.

- Максуд чекає внизу. - повідомив він, перш ніж зникнути разом з вітром.

- Потрібно відкрити скриньку. - запропонував Оррмарин. - Можливо, Максуду саме зараз знадобиться меч.

- Тільки я не можу його відкрити без допомоги Сандрін. - стояв на своєму Поєднувач. - Перед тобою артефакт. Жоден алхіміст самотужки не зможе його відкрити. І жоден інструмент не зможе розбити кришку.

Оррмарин зітхнув.

- Коли прийдемо до Максуда — йди геть. Залиш Оррмарина під будь-яким приводом. - Жазель задерла голову, і побачила, що це їй казала Амайанта. Звісно, хто ж ще це міг бути. - І не витріщайся на мене!

Дівчина швидко опустила голову. Амайанта відвернулась від неї і тепер пильно дивилася на Оза. Очі її засяяли білим світлом. Жазель здалося, що Оз теж дивиться на неї. Дівчина в золоті миттю відлетіла у невизначеному напрямку. Що це все означало? Поки вони йшли до першої стіни, невимушеної розмови не вийшло. Загалом, не було жодних розмов. Атмосфера здалася Жазель гіршою нікуди. Навіть у тому лісі вона не відчувала такого гноблення. Жазель вийняла куб. Вона пристрасно побажала жити. Ішла вона з правого боку у групі. Оррмарин поруч із нею. Правою рукою вона непомітно прикрила куб, щоб його світло не було таким помітним. Стріла крутилася зліва направо. І назад. Але не повний оберт. В один бік, потім в інший. Жазель змінила положення долоні, щоб розвернути куб. Стрілка показувала так само.

- Зараз у Естель дещо спитаю. - усміхнулася дівчина Оррмарину і відстала. Вона зупинилася прямо за ним. Подивилася на куб. Стрілка показувала напрямок. І крутилася зліва направо та назад. Але основний напрямок – назад. Вона сковтнула.

Біля першої стіни на них чекала Мілізен. Вона показала убік, у куток. Туди, куди упиралася закруглена стіна фортеці. Примчав чорний мундир.

- Батько хоче тебе бачити.

- Не зараз. - різко відповів Оррмарин.

- А, все одно мені спочатку потрібно Сандрін знайти. Без неї нічого не вийде. - Поєднувач байдуже махнув рукою і з байдужим виразом обличчя поплентався вздовж стіни.

Жазель глянула нагору. Шум битви, крики, брязкіт зброї. Вона цього й не помітила. У неї склалося стійке відчуття, що тут відбувається щось важливіше за штурм амаліонів.

- Гаразд. - кинув Ормарин, обганяючи алхіміста. - Я скоро буду.

Поєднувач навіть не кивнув. Він ще зменшив хід, а коли Оррмарин вже пристойно віддалився від нього, то різко розвернувся і побіг до артефакту.

Він закликав свою здатність і ящик трансформувався.

- Швидко геть звідси. - скомандувала Тревізо, щойно справу було зроблено. - Тільки я та алхіміст. Швидко.

Усі почали розходитися. Жазель швидким кроком пішла вздовж стіни. Естель разом із Мілізен побігли на другу стіну, щоб мати можливість прикривати можливий відхід військ. Оз побрів за ними в той же бік. Ейр вийняла меч і вилізла на стіну. Вона вже знайде, чим зайнятися.

Клерк не знала, що відбувається. Тривожні почуття в ній навіть придушили страх того, що вона перебувала за кілька метрів від війська ворога. Чула стогін і крики, але не звертала на них уваги. Може, вона вже звикла до цього? Чи стала черствою та бездушною, як більшість солдатів? Приблизно біля воріт вона зустріла Оррмарина та Азаніеля. Вони йшли їй назустріч.