Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

він перебував, не побачить її, але й погано, бо вона не знала, де

він наразі є. Діагностика низького рівня. Той вид, що для якоїсь

своєї мети проклав оці мережі ходів-переходів, десь пощез. А

якби десь тут був хто з них, вона могла б щоразу, коли трапиться

з ним зв’язок, попросити оновлення дороговказу, а ще щоб

попередили її про небезпеку. Це ж так небагато: одне невеличке

попередження, коли Мертрі опиниться поблизу. Якщо він

бачитиме дороги. Якщо зможе застрелити і її, як застрелив

Еймоса й, можливо, Фаєза, і вони лежать мертві, а вона не може

це відчути. Їй треба додуматись. Як знайти Голдена. Бо вона

мала знайти його. Застерегти. Аби Мертрі не зупинив його.

Зробила глибокий вдих і задивилася вгору. Лінію зору нелегко

знайти, коли стоїш на землі, а от там, високо вгорі, відкривається широкий, вільний простір. Якби їй знайти

зручний спостережний пункт, то ручний термінал показав би їй, де перебуває Мертрі. Навіть якщо їй не пощастить знайти друга, то принаймні добре було б знати місце перебування ворога.

Розв’язати головну проблему. Як не маєш потрібних тобі даних, то пограй із тими, що маєш, та й подивися, що з того вийде. В

такому плані вона ж бо пройшла три семестри комбінаторики.

Ну, гаразд.

Її тіло все ще тремтіло. Вона все ще була слабка. Свідомість

якась розсмикана. Адреналін, та голод, та Фаєз, можливо, загинув, а вона й не відчуває, так це чи ні. Запхнула ручний

термінал у кишеню й почала роззиратися, чи немає поблизу

якого шляху нагору. Все тут будувалося не для людських

параметрів. Ні драбин, ні хідників, ні містків зі зручним

поруччям. Усе воно було мов одне величезне тіло. А чи таке

величезне тіло, що перетворилося на напівмашину. Елві бігла

тихо, стараючись робити якомога менше шуму. Ось праворуч

завиднів вузол вертикальних труб, і вона подерлася по них, запихаючи свої ступні й кулаки як клини у вузькі щілини між

трубами й підтягуючись вище, вище, вище… Багато хто

справувався б тут ліпше за неї. Он Фаєз дужчий за неї. А Судьям

підкоряла вершини гір, поки була ще на Землі. Елві й на дерева

не надто полюбляла лазити, а що вже й казати про ці химородні

інопланетянські мережі. Та вона все лізла вгору, не озираючись

назад, не поглядаючи вділ.

Неосяжна була ця забудова, а м’яке жевріння, що проймало тут

усе, надавало просторові химерного вигляду. Сноподібного.

Вона вмостилася у щілині, де сходилися два чогось-проводи чи

дві артерії, й заклала ногу клином у ту щілину. Дістала свій

ручний термінал. Двічі, поки вона лізла, звучав сигнал

спеціальної мережі, а вона того й не розчула. Двічі Мертрі був на

лінії досяжності. Аж горло зціпилося від цієї думки.

Подивилася, скільки часу тривав зворотний сигнал. Дві тисячні

однієї секунди? Якийсь неправильний показ. Радіохвилі

рухаються зі швидкістю світла, але ж це у повітрі, то виходить…

що? Тричі по десять на восьму? Щось таке. Досить близько до

жодної різниці. Це б занесло його на пів мільйона метрів геть.

Явно якесь відставання в операціях терміналів і збої…

Новий виклик вигулькнув у журналі, й серце їй підскочило аж

до горла. Відмова у зв’язку. Покліпала очима. Чому термінал

Мертрі мав приймати з’єднання, коли вона лізла нагору, а тепер, коли вона сидить нерухомо, їх відкидає? Безглуздя якесь. Іще

виклик. Відмовлено у зв’язку. І розцвіло в її душі щось схоже на

надію. Це не Мертрі. Хтось інший. Хтось такий, що не перебуває

в зачарованому колі мереж, наданих компанії КЕХ.

Це Голден!

Вона витягла шию, от ніби сподівалася глянути — й побачити

його. Надто розпросторена ця забудова. Гукнути його? Та

навряд чи він би розчув. Та навіть якби й розчув, то Мертрі ж

десь ближче.

Мертрі. Їй сяйнула думка. Знов відкрила дорожний інтерфейс

термінала. І давно ж це було, коли вона бавилася мережевими

протоколами. Переважно вона тим тільки й займалася, що

вишукувала протеїни в