Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

— за те, що вони живуть, а його Катоа

помер. Та його частина дивилася, як згоряє шатл, і думала:

«Отепер ви знаєте, як це боляче. Знаєте, як боляче мені!»

Але ж ті люди, яким він завдав кривди, врятували оце допіру

його донечку, бо вони такі, що не дозволять навіть ворогам своїм

загинути безпорадно в біді.

Перший спазм ридання захопив його зненацька, силою своєю

зігнувши його удвоє. Потім він осліп, очі переповнилися

сльозами, а горло стислося, мов хто його душив. Він ловив ротом

повітря, але кожен такий ковток обертався ще одним гучним

риданням.

— Басіє! — гукнула стривожена Наомі. А він, шалено

погирготавши, наразі ридав. Чи не здалося їй, що збожеволів

чоловік? — Басіє, вертайся!

І хотів відповісти їй, запевнити, що все гаразд, але тільки й

спромігся вимовити:

— Я вбив їх!

— Ні! — заперечила вона. — Ти врятував їх. Усіх їх урятував.

— Я вбив їх! — повторив він, маючи на увазі й губернатора, і

Купа, й Кейт, і той рій кехівської сек’юриті, але насамперед —

Катоа. Це ж він знову й знову убивав свого синочка, щоразу, коли помщався кому-небудь за його загибель. — Я вбив їх… —

знову повторив.

— Цим разом ти врятував їх, — повторила Наомі, немовби

прочитавши його думки. — Оцих людей ти врятував.

* * *

Гевлок чекав на нього в шлюзі. Басія знав: кехівець напевне

чув його зрив. Коли Гевлок подивився на нього, він не відчув

нічого, крім сорому. Але, хоча Гевлокове обличчя було

напружене від болю, на ньому не видно було ніяких ознак

глузування, коли він стис Басіїну руку й сказав:

— Ти добре справувався в космосі.

Басія відповів самим лише кивком голови, ще не зважуючись

заговорити.

— Глянь! — мовив Гевлок, показуючи на двері шлюзу.

Басія обернувся й побачив, що за «Барбапікколою» вже

потяглися довгі, тонкі пасмуги диму. Вона входила в атмосферу

Ілуса. Передня частина корабля вже й зажеврілася.

Гевлок зачинив люк, але, поки відбувався цикл закривання

шлюзу, а двоє чоловіків скидали свої космокостюми, вони

спостерігали загибель фрахтовика по настінному монітору.

Алекс

невідривно

тримав

телескопи

«Росинаната»

спрямованими на «Барбу». Якийсь час вона просто дрейфувала, але ті пасмуги, просто на очах спостерігачів, обернулися білим

димом, що огортав чорне осердя: корпус горів.

Коли настав кінець, був він раптовий і разючий. Без ніякого

видимого переходу, цілий корпус умить розсипався на безліч

охоплених полум’ям шматів і шматочків. Басія перемкнув

монітор на «годинник смерті», аби переконатися, скільки часу

зміг він купити для Фелсії.

Чотири дні. «Ізраель» мав іще чотири дні.

Розділ п’ятдесят другий. Елві

Елві сиділа в пітьмі, поклавши ручний термінал у пелену.

Вона вся трусилася: страх, гнів і скорбота були такі, немовби

вона знов повернулася у ті перші шквальні хвилини буревію.

Але ж нíколи їй тут переживати! Часу немає! Обдумати! Треба

обдумати, куди слід податися далі…

На екрані, звісно, жодних мап. Не було ж тут такого меню, звідки б добути мапу, та якби й було, немає в неї зв’язку з

«Ізраелем», якщо той «Ізраель» іще крутиться на орбіті, а не

провалився в атмосферу та й згорів, спаливши усіх, хто на

ньому, й…

Наразі нічого такого вона не відчувала. Їй треба було все

обміркувати. Ця побудова — чи то пак руйновище? —

розпросторилося щонайменше на сім чи, мо’, вісім квадратних

кілометрів. Коли вони в’їхали в це руйновище, то це було

недалеко від Голденового останнього живого сигналу, але все ще

далеченько, якщо пішака туди плуганити. Локатор ручного

термінала показував тільки місцеві координати. Двома іншими

точками були Фаєз і Мертрі, але ці були витіснені в сіре.

Видимість майже нульова, і