Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

голос. «Ага! — пригадав Басія. — Це капітан поясанського ко рабля!» — Таке враження, ніби хтось перетворив нашу «Барбу» на

купу запчастин ще до того, як ми проскочили в ту кільцеву

браму!

— Та ми їх багато маємо, — сказав Гевлок. — «Ізраель» припер

сюди стільки всякого добра. Б’юсь об заклад: у трюмі їх лежить

штук двадцять.

— Це вже десять бульбашок, — сказав Басія. — Цього цілком

вистачить, аби вся залога переїхала на інший корабель.

— Капітане Марвіку! — звернувся Кенен. — Ви не посмієте

подарувати цим людям життєво необхідні припаси КЕХ!

— Марвіку! — звернувся й Гевлок. — Не попустіть, щоб добра

сот ня людей загинула через це лайно собаче. Не попустіть

цьому!

— А хай йому абищо! І що вони мені зроблять? Розірвуть контракт? — сказав Марвік і тяжко зітхнув. — «Ізраель» іде на

зближення, аби передати рятувальні бульбашки. Даю

розпорядження господарчій команді почати склеювати їх

негайно.

— Капітане! — прогарчав головний інженер. — Ми тут

виконуємо прямий наказ Мертрі, начальника сек’юриті, ліквідувати корабель скватерів. Вам не слід надавати їм

допомогу!

— Ти, — сказав йому Гевлок, — така засрана дучка дупи! Чи ти

вже й зовсім з глузду з’їхав?

— Я пристрелю будь-кого, хто спробує… — почав головний, але

раптом замовк. Найближча до Басії линва аж загула, нап’явшись і мало не зірвавши й останню підпору на обшивці

«Барби». А внизу понад Ілусом гарматень із рейкотрона

прокреслив яскраву смугу, й на нього накинулися, клюючи, вогні з оборонних місяців. І на Басіїному дисплеї щезла одна з

червоних ворожих цят.

— Перепроошую, — якнайдовше та буркотливо розтягуючи це

слово, мовив Алекс. — Це я вкоїв. Але ж той дундук довів мене!

То я й пальнув. І що мені тепера: в буцегарню сісти?

На довгу хвилю запала мовчанка. А тоді всі почули голос

капітана Марвіка:

— «Ізраель» іде на допомогу.

Мало не три години пішло на те, щоб зладнати й перенести на

«Барбапікколу» саморобні рятувальні бульбашки з «Ізраеля».

Басію про плин часу повідомляли раз у раз перезаряджання

його костюма киснем. Він навідмах відмовився повертатися на

«Росинанта», поки його доньку не заберуть з умирущого

фрахтовика поясан. Точно дозованими вмиканнями маневрових

двигунів Алекс послабив трохи натяг линви, й Басія її перерізав.

Тримати два кораблі з’єднаними більш не було потреби.

Один по одному члени експедиційно-інженерної команди, перетвореної на аматорську міліцію, контактували з Гевлоком, вибачаючись за те, що ситуація так драматично була вийшла з-під конт ро лю. Більшість звинувачувала у всьому головного

інженера. Але, чи більше, чи менше був він відповідальний за

допущені ескалації, Басія був певен: історія винесе йому не дуже

милосердний присуд. Один з інженерів визнав, що то саме він

був запустив ракеторпеду в «Барбапікколу», й запропонував

Басії, що допоможе усунути завдану шкоду. Але Басія пообіцяв, що вб’є його, хай-но він лише спробує. Зрештою обидва дійшли

згоди, що ні першого, ні другого робити не треба.

А ще по тому, як на «Барбу» занесли реконструйовані аварійні

шлюзи, її залога й колоністи, що перебували на борту, ще дві

години помпували туди повітря й запечатували всіх усередині.

На той момент Росинантові комп’ютери сповістили, що зараз

фрахтовик уже й зашкребе по горішніх верствах атмосфери. Час

сплив!

А Басія вже плавав понад масивними трюмними дверми

«Барбапікколи», вичікуючи, коли ж вони відчиняться й

випустять його донечку на волю.

Спочатку риса білого світла прорізала бік масивного ваговоза.

А тоді поволі стали відчинятися двері його величезного

вантажного трюму. Ось і весь трюм стало видно, де, на тлі тисяч

тонн сирої літієвої руди, плавали десять майже непрозорих

бульбашок. Хтось натис кнопку дистанційного управління, й

відчинився трюмний шлюз, і все повітря з «Барбапікколи»

ринуло назовні, легенько виштовхуючи ті бульбашки у

відкритий космос.

Попливли бульбашки вгору, геть від планети, а довколишній

вакуум змушував їх пахкати всю дорогу нагору, оті пухкі кишені

повітря, і в кожній дванадцятеро чи й більше пасажирів стояло, обліплені замерзлим туманцем того, що досі було