Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Один із дев’яти нападників, що ще лишалися в шику, підняв

руки догори, немов здаючись, і знерухомів — поплинув, звільна

прокручуючись, у напрямі «Барбапікколи».

— Вільямс вийшов зі строю! — сказав головний інженер. — Ти, Гевлоку, щойно вбив службовця КЕХ. Я спалю тебе живцем!

— Знаєш що, головний? Пішов би ти к довбаній матері! — тихо, але вже й гнівно, відказав Гевлок. — Ти накрутив цю ситуацію. Я

не просив вас іти в атаку. Забирайтесь! Марвіку! Заберіть своїх

людей звідси! Не дозвольте, щоб він нагнітав ще гірше!

Інший голос, старіший і сумніший, відгукнувся по радіо.

— Це ж не мої люди, пане Гевлоку. Ви, як і я, добре знаєте, що

я не маю влади над експедиційною командою.

— Правильно, материн довболобе! — сказав Кенен. — Ми діємо

за прямим наказом Мертрі, начальника сек’юриті.

Поки Гевлок, Марвік і начальник сек’юриті сперечалися, Басія

вимкнув їх зі свого зв’язку. Йому до них було байдуже: домовляться вони до чогось чи ні. Чи Гевлок знищить іще кого з

їх числа, чи ні. Той капітан утвердить свою владу над кехівцями?

Ні? Ніщо з того ніяк не зачіпало найболючішої проблеми Басії.

Адже його донька перебувала на борту корабля, що мало-помалу

вислизав з-під контролю, втрачаючи висоту. Лише трохи часу

спливе, й «Барба» зачепить стільки повітря, що помітно

загальмується й пірне ще глибше, у ще густіше, вбивче повітря

— і дуже швидко потому й згорить. «Росинант» не зможе її

врятувати. Безпорадність і горе захлинули його, але вольовим

зусиллям він змусив себе не заплакати. Бо ж як він що побачить, коли слізна заслона затулить зір? Треба шукати якісь інші

способи порятунку…

— Басіє, — по приватному каналу звернулася до нього Наомі.

Він зрозумів, що вона перемкнула його на приватний, бо

суперечка між Гевлоком і кехівцями урвалася на півслові. —

Басіє, я забираю твою доньку до нас.

— Що?

— Я оце розмовляю з капітаном «Барбапікколи». Я пояснила

йому ситуацію. Він… ну, звісно, йому нічого радіти. Але він нас

розуміє. Алекс пообіцяв тобі, що, коли кораблі наші падатимуть, Фелсія буде з нами, на «Росинантові». Ми виконуємо ту нашу

обіцянку.

— А як? — запитав Басія. Кораблі так переверталися, що тяжко

було навіть уявити, якою небезпечною могла бути хоч би яка

спроба зістикуватись. Стикувальні труби «корабель-до-корабля»

були гнучкі, але ж не настільки…

— Зараз вони приведуть її до шлюзу. Надягнуть на неї

скафандра й випустять до тебе. Ти приведеш її на наш корабель, а тоді… тоді тобі доведеться перерізати линву.

А Басіїні думки закрутилися довкола стикувальної труби.

«Росинант» не міг зістикуватися з «Барбапікколою» для того, щоб забрати до себе всю приречену її залогу, але… ідея

скафандра така, що він є просто бульбашка повітря, яка

забезпечує виживання тому, хто її носить.

— Стикувальна труба, — мовив він. — Чи є який спосіб

запечатати її з обох боків? Ми могли б прикласти її до «Барби», запечатати навколо кількох людей і перевести їх на «Росі».

— Але нам доведеться відрізати її від шлюзового корпусу, —

заперечила Наомі. Вона ще й не договорила, як град куль

пороснув по опорі линви, немов видиме підтвердження її слів.

Іще один інженер закрутився й поплинув геть від товаришів:

його ПКД отримав дві дірки. Наомі ще щось казала, але Басія її

вже не слухав.

— А є ж аварійні шлюзи! — сказав він. — Знаєте, оті пластичні

блістерні пухирі чи що. Зроблено їх для подачі повітря, кисню.

— Але ж їх треба до чогось прикріпляти, — заперечила Наомі.

— А що, коли, — розвивав думку Басія, — ми прикріпимо їх

одну до одної? Печаткою до печатки?

Наомі замовкла на довгу хвилю. Коли ж заговорила знову, кожне її слово звучало повільно, от ніби вона зважувала ті свої

слова на терезах.

— Рятувальна бульбашка!

Басія здогадався: це вона знову перемкнулась на загальний

канал, бо гучно зазвучала Гевлокова суперечка.

— Панове! Маємо ідею. Ми заберем залогу «Барбапікколи» на

рятувальних стручках, зроблених із двох склеєних докупи

аварійних шлюзів. «Росі» має тільки один такий, але якщо й

Барба має ще один…

— Ви що, за мале дитя мене маєте? — обізвався