Невідомий Автор - Біблія, Невідомий Автор

І знову зібралося люду, що вони не могли навіть хліба з'їсти.

21 І коли його близькі почули, то вийшли, щоб забрати його, кажучи, ніби він несамовитий.

22 А книжники, що прийшли з Єрусалиму, казали: Має він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів.

23 І покликавши їх, він приповістями до них промовляв: Як може Сатана виганяти Сатану?

24 І коли царство поділиться в собі, не може встояти те царство.

25 І коли будинок поділиться в собі, не може встояти він.

26 І коли б Сатана сам на себе повстав і поділився, то не зможе встояти він, а згине.

27 Ніхто бо не може вдертися до господи дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже, і аж тоді пограбує господу його.

28 Поправді кажу вам, що пробачаться людським синам усі гріхи та всі лихі слова на Бога, хоч би якими вони не були.

29 Але, хто лихословить на духа святого, повіки йому не відпуститься, під гріх вічний він підпадає.

30 Бо ж казали вони: Він духа нечистого має.

31 І прийшли його мати й брати, і осторонь ставши, послали покликати його.

32 А народ навколо нього сидів. І сказали йому: Ото мати твоя, брати твої і сестри твої он про тебе запитують осторонь.

33 А він їм відповів: Хто моя мати й брати?

34 І поглянув на тих, що навколо нього сиділи, і промовив: Ось мати моя та брати мої!

35 Бо хто Божу волю виконує, той мені брат і сестра, і мати.

Вiд Марка 4

1 І знову почав він навчати над морем. І зібралося до нього багато народу, так що він увійшов до човна біля берега й сів, а народ весь був на березі.

2 І багато навчав він їх приповістями, і в науці своїй їм казав:

3 Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти.

4 І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його видзьобали.

5 Інше ж упало на грунт кам'янистий, де не мало багато землі, і швидко зійшло, бо земля неглибока була,

6 а як сонце зійшло то зів'яло, і коріння не маючи, всохло.

7 А інше впало між терен, і вигнався терен, і його заглушив, і плоду воно не дало.

8 А що впало на добру землю, зійшло і росло, і видало плід у тридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

9 І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, хай слухає!

10 І як залишився він на самоті, його запитали найближчі з дванадцятьма про цю приповість.

11 І він їм відповів: Вам дано зрозуміти таємниці Божого царства, а для інших, все в приповістях,

12 щоб оком дивилися вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб вони не навернулися, і не відпущені були гріхи їм!

13 І він їх запитав: Ви не розумієте приповісті цієї? І як вам зрозуміти всі приповісті!

14 Сіяч сіє слово.

15 А котрі край дороги, де сіється слово — це ті, що як тільки почують, то зараз же приходить до них Сатана, і забирає слово, посіяне в них.

16 Так само й посіяні на кам'янистому грунті, вони, як почують те слово, то з радістю приймають його,

17 та кореня не маючи в собі, вони залишаються в невпевності. А утиск та переслідування за слово, швидко приводить їх до спотикання.

18 А між терен посіяне — це ті, що слухають слово,

19 але клопоти цьогосвітні, омана багатства та різні бажання не дозволяють, та й заглушують слово, і плоду воно не дає.

20 А посіяне в добру землю — це ті, що слухають слово й приймають, і родять у тридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

21 І сказав він до них: Чи свічку приносять на те, щоб поставити її під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику?

22 Бо нема нічого захованого, що не виявиться, і нема таємного, що не вийде наяв.

23 Хто має вуха, щоб слухати, хай слухає!

24 І сказав він до них: Зважайте на те, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам і ще й додадуть.

25 Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.

26 І сказав він: Так і Боже царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,

27 і чи спить, чи встає він вдень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.

28 Бо родить земля сама з себе: перше стебло, потім колос, а тоді зерна на колосі.

29 А коли плід достигне, він береться до серпа, бо настали жнива.

30 І сказав він: До чого прирівняємо царство Боже? Або в якій приповісті відобразимо його?

31 Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше від усього насіння земного.

32 Як посіяне ж буде, виростає і стає над усе зілля більше, і гілки пускає такі великі, що кублитися може в тіні його птаство небесне.

33 І такими приповістями він їм слово звіщав, скільки вони могли зрозуміти.

34 І без приповісті нічого він їм не казав, а учням своїм окремо все розтлумачував.

35 І сказав він до них того дня, коли вечір настав: Перепливімо на той бік.

36 І лишивши народ, взяли його в човен та відпливли.

37 І знялася буря велика, що аж хвилі заливали човен, і човен водою вже був переповнився!

38 А він спав на кормі на подушці... І вони розбудили його та й сказали йому: Вчителю, чи тобі байдуже, що ми гинемо?...

39 Тоді він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Стихни, вгамуйся! І стих вітер, і тиша велика настала...

40 І сказав він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?

41 А вони налякалися й казали один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні йому?

Вiд Марка 5

1 І перепливли вони на інший бік моря, в Гадаринську землю.

2 І як вийшов він з човна, то трапився йому чоловік з могильних печер, що мав духа нечистого.

3 Він мешкав серед могил, і ніхто навіть ланцюгами зв'язати не міг його,

4 кайданами та ланцюгами в'язали його, але він розривав ланцюги та кайдани трощив, і ніхто не міг вгамувати його.

5 І він перебував день і ніч серед могил та в горах, і кричав, і бився об каміння...

6 А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, вклонився йому

7 і закричав гучним голосом: Що до мене тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом тебе заклинаю, не муч мене!

8 Бо сказав він йому: Вийди, душе нечистий, з людини!

9 І запитав він його: Як твоє ім'я? А той відповів: Легіон моє ймення, багато бо нас.

10 І він його дуже просив, щоб їх не висилав з тієї землі.

11 Паслося ж там на горі багато свиней.

12 І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли.

13 І дозволив він їм. І вийшли духи нечисті, і в свиней увійшли. І зо дві тисячі свиней кинулися з кручі до моря та й потонули...

14 А їхні пастухи втекли та в місті й по селах розказали. І повиходили люди побачити, що сталося.

15 І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, в якому був легіон, убраний сидів та при розумі, і полякалися вони...

16 Свідки ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.

17 І вони стали благати його, щоб пішов з їхнього краю.

18 А як він сів до човна, то біснуватий став просити його, щоб залишитися з ним.

19 Ісус же йому не дозволив і промовив до нього: Іди до помешкання свого і розкажи всім своїм, які речі великі Господь вчинив тобі, і як змилувався над тобою!

20 І пішов він та в Десятимісті почав проповідувати про все, що Ісус вчинив йому. І всі дивувалися!

21 І коли знову переплив Ісус човном на той бік, то на березі моря до нього зібралося багато народу.

22 І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і як побачив його, то припавши до ніг йому,

23 дуже благав: Моя дочка помирає. Прийди ж, поклади свої руки на неї, щоб видужала та жила!...

24 І пішов він з ним. А за ним натовп великий ішов і тиснув на нього.

25 А жінка одна, що дванадцять років хворіла на кровотечу,

26 що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і безрезультатно витратила все добро своє,

27 як почула вона про Ісуса, підійшла через натовп ззаду і доторкнулася до одягу його...

28 Промовляючи про себе: Коли хоч доторкнуся до одягу його, то одужаю...

29 І зупинилася кровотеча її, і тілом відчула вона, що одужала від недуги!

30 І в ту мить Ісус відчув, що вийшла з нього сила. І він до народу звернувся й запитав: Хто доторкнувся до мого одягу?

31 І відповіли йому учні його: Ти бачиш, що тисне на тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до мене?

32 А він навколо поглядав, щоб побачити ту, що зробила це.

33 І жінка злякалася та затряслася, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед ним, і всю правду йому розповіла...

34 А він їй сказав: Твоя віра, дочко, врятувала тебе. Іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!

35 Як він ще промовляв, приходять ось від старшого над синагогою та й кажуть: Дочка твоя померла, чого ще турбуєш Вчителя?...

36 А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшого над синагогою: Не лякайся, тільки вір!

37 І він не дозволив іти з собою нікому, тільки Петрові, Якову та Іванові, братові Якова.

38 І прийшли вони до помешкання старшого над синагогою, і він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.

39 А ввійшовши, сказав він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, а спить!

40 І вони глузували з нього. А він усіх випровадив, узяв батька дівчини, матір її та тих, хто був з ним, і ввійшов до кімнати.

41 І взяв він за руку її та й промовив: Таліта, кумі (що означає: Дівчатко, кажу тобі встань)!

42 І в ту мить підвелося й ходило дівча, а років мало з дванадцять. І всі жахнулися з дива великого!...

43 А він звелів нагодувати її та наказав їм суворо, щоб ніхто не довідався про це.

Вiд Марка 6

1 І вийшовши звідти, він прийшов до своєї батьківщини, а за ним ішли учні його.

2 Як настала ж субота, він навчати почав у синагозі. І багато з тих, що слухали, дивувалися й запитували: Звідки в нього це? І що за мудрість, що дана йому? І що за чуда, що стаються руками його?

3 Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якову, Йосипу, Юді та Симонові? А сестри його хіба тут не між нами? І були вони в непевності через нього...

4 А Ісус їм сказав: Нема пророка без пошани, хіба що тільки у вітчизні своїй, серед родини своєї та в оселі його.

5 І він тут вчинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, зцілив.

6 І він дивувався їх невірству. І ходив він по селах навколишніх та навчав.

7 І покликавши дванадцятьох, почав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами.

8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, окрім палиці: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,

9 а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.

10 І промовив до них: Коли ви де ввійдете до помешкання, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.

11 А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення проти них.