Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

Глава 19

 Гучний трубний звук змусив мене скотитися з ліжка. Вчора після нашої нічної прогулянки ми ледве встигли повернутися до дев'ятої, і було дуже приємно знайти в кімнаті чай та свіжі булочки. Не знаю звідки вони взялися, але відмовлятися я не збиралася, голод брав своє, і я все злопала начисто, після чого нарешті лягла спати.

Заснути одразу не вдалося, в кімнаті панувала така темрява, що ні зги не видно, і відчуття що за мною хтось спостерігає з темряви, не відпускало. Але крім мене і ворона, що примостився десь у глибині кімнати, нікого не було. У результаті накрившись ковдрою з головою, поринула у глибокий сон. І снився мені бородатий мужик, що простягає щось, і наполягає щоб я це щось взяла. Закінчення нашої суперечки не побачила, бо гучний звук перервав мій міцний сон.

-Це що таке? - потираючи забиту ногу, запитала у ворона, що сидить на підвіконні.

-Побудка. У розкладі було написано. У сім підйом, сніданок та на заняття. Тож поспішай.

Ар до мене не повертався, мабуть його бентежила моя на три розміри більше нічна сорочка і милий чепець, який був у комплекті, але яким я вчора знехтувала.

Одяглася швидко, і вже шнуруючи черевики, почула метушню в коридорі, всі мешканці гуртожитку йшли в їдальні. Чекати поки всі підуть не могла, тоді точно нічого не вспію, а їсти хотілося по-звірячому. Один спогад про вчорашні булочки викликав слиновиділення.

-Ти зі мною? - просто Ар весь цей час не відривав погляд від того що відбувається за вікном, може ворону симпатичну побачив.

-Так. – він уже звично спланував мені на плече.

-Слухай, що мав ректор на увазі кажучи що я повинна тебе приховати?

-Не наш варіант. -не вдаючись у подробиці промовив Ар. - Дуже сильна прив'язка потрібна, це ні мені, ні тобі не сподобається.

Довелося змиритися з тим, що і так підвищена увага буде ще більш вираженою.

-Фух. -тихо видихнула, як не намагалася сама себе переконати що нічого не боюся, і взагалі я доросла і цілком собі самодостатня дівчина, але мандраж раз у раз пробирав. - Удачі мені.

Ар вчепився кігтями в плече

-Можеш не псувати мені сукню? - пробурчала відчиняючи двері, але ворон вдав що не почув.

Як і було цілком очікувано, рух у коридорі на мить сповільнився, а потім зовсім припинився. На мене уважно дивилися п'ять хлопців, які до цього своєю невеликою групою прямували до сходів. Спробувала їх обігнути, але один надто жвавий встиг перехопити за плече.

-Це хто у нас тут?

Вони розглядали мене з щирою цікавістю. Неквапливо розвернулась у його бік.

-Будь люб'язний. - мій голос буквально сочився медовою солодкістю, і що дивно хлопець злегка поплив, точніше його тонкі губи розпливлися в посмішці до вух, демонструючи мені гострі зуби. -Прибери руки. - і не стримавшись додала. – І дай номер стоматолога. Хочу собі такі бивні.

Хлопець трохи розгублено подивився на друзів, але відпускати не поспішав, навпаки перехопив міцніше.

-Звідки у нас у гуртожитку дівчисько? - очі гострозубого засвітилися жовтуватим вогнем. - Що ти тут робиш? - звернувся він уже до мене.

На мене він дивився з якимось жадібним прищуром.

-Вчуся. - зробила ще одну спробу вирватися.

Вони на мить оторопіли, мабуть переварюючи інформацію, після чого на обличчях розповзлися усмішки, а очі сально заблищали.

-І багато чому навчилася?
Вже відкрила рота щоб виразити що були навчальні заклади і краще, і взагалі їхній щурятник не вартий особливої уваги, як вони замовкли і з якимось дивним виразом обличчя витріщилися мені за спину. Апофеозом цієї дії став гучний верескливий крик гострозубого.

-Метаморф, давній.

Подивилася на всі боки, але нікого не побачила, хлопці ж з побоюванням відступали назад.

-Ви про що? - спитала, намагаючись визначити, чи варто мені їх підтримувати в прагненні втекти.

-Як дух академії пропустив стародавнього метаморфа? - вони подивилися на мене дикими очима, на дні яких плескався страх, після чого втекли.

Ось так просто, підігнувши хвости, лицарі чортові.

-Що за крики?

Поруч із моїми відчинилися двері, і з'явився бадьорий і свіжий Ерін, світячи променистою посмішкою, від якої мене замутило. У мене завжди викликали підозру люди, які з раннього ранку настільки радіють навколишньому світу. Я, наприклад, поки чашку кави не вип'ю, взагалі мало кого люблю, в тому числі і себе.

-Не знаю. - знизала плечима. - Хлопчики метаморфа побачили та втекли.

Ерін порівнявшись зі мною, запросив мене слідувати за ним.

-Це навряд, справжніх метаморфів вже не залишилося. Є напівкровки, наприклад, як наш ректор.

Задумливо покивала головою, після чого запитала.

-Так ректор начебто демон, як і всі в роді Харон.

-Ну так, вони як метаморфи можуть змінювати свою суть, форму, властивості організму, хоча рідна, скажімо так справжня форма у них одна, а інші вони приміряють як костюм.

Мене злегка пересмикнуло, чомусь у голову полізли образи людської шкіри, яку немов рукавичку на себе натягує щось незрозуміле, але швидше за все.це все зовсім не так.

-Отже, думаєш вони помилилися? - Ар ще сильніше вп'явся мені в плече, скривившись спробувала послабити хватку кігтистих лап.

-Думаю що їм потрібно менше пити настоянку на болотяних зміях, одразу перестане різне здаватися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍