Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

Глава 18

-Чого ти там застигла? Злазь давай. - почула невдоволений грудний голос ворона. Він у мене зовсім не асоціювався з птахом.

-Зараз, почекай. - пір'я виявилося досить слизьким, і я просто з'їхала наче на ковзанці. - Чому раніше не показав що так можеш?

Ворон з гідністю ступав по цвинтарній землі, наче господар у своїх володіннях.

-Надто багато енергії йде, і до того ж я не їздовий кінь.

Натяк був зрозумілий, це була разова акція, і повторення можна не чекати. Нарешті я дошкутильгала до розритої могили, з якої вибрався мій піднятий.

-Забирайся назад. - побурмотіла, стомлено опускаючись на промерзлу землю, сподіваючись що ось зараз Костя закопається і мені нарешті полегшає.

Ось тільки що піднятий, що ворон, на мене дивилися як на круглу дурепу.

-Що знову не так?

-Потрібно сказати ключ. – пояснив Ар.

-Ключ. - повторила блимнувши очима, правда не розуміючи чим мені це допоможе.

-Ти все-таки дивна. - протягнув ворон. - Клопоту з тобою забагато. Згадай ключ яким мерців піднімала, потім підпорядкування і прив'язку до себе робила. Спочатку треба зняти прив'язку, потім сказати ключ на упокій, і тільки потім знімаєш підпорядкування, інакше бідолаха тебе може трохи покусати.

На всі очі дивилася на ворона. Про що він взагалі каже? Зі мною ж на цвинтарі того вечора був, ніяких ключів у мене не було, решти також, все вийшло на інтуїтивному рівні.

-Я нічого не говорила, тільки розлютилася і подумала що хочу щоб вони піднялися, ти ж сам допоміг більшу частину назад укласти.

Ворон уважно на мене дивився, ніби намагався визначити чи правду я кажу.

-Ось саме що я тільки допоміг тобі, до того ж ті екземпляри ще не повставали до кінця, фактично я просто знову їх приспав, обірвавши твої енергетичні нитки. Ти повинна була про себе проговорити один із ключів остаточного пробудження, після чого одразу фразу підпорядкування, і потім прив'язки.

-Та не було нічого. - вигукнула в розпачі, бо сил залишалося все менше, здавалося ще трохи і я просто засну, мене вже починало хилити в сон. - Я тебе відпускаю, ти мені більше не потрібний, закопуйся давай. - у цей крик я вклала всю злість, яка зараз у мені клекотіла.

Як і минулого разу відчула печіння, з мене вирвалося синє світло, яке огорнувши Костю, ніби пригинало його до землі, змушуючи робити все, що я наказала. Я ще ніколи не бачила, щоб під землю заривалися з такою швидкістю, будь-який кріт позаздрив, та ще й настільки глибоко. Коли поряд з моїми ногами утворився акуратний горбок із землі, до мене потяглися сині промені, вони проникали в груди підсилюючи печіння, і водночас повертаючи сили. Останній, широкий промінь збив мене з ніг, змусивши повалитися на спину.

-Дуже цікаво.

Ар дивився на мене хижим поглядом, ніби хотів дослідити, препарувати просто на місці.

-Не дивися на мене так.

Він підійшов ближче, вдивляючись своїми червоними очима.

-Твоя магія поєдналася з магією цього світу і породила щось нове, прекрасне та небезпечне. Ніхто не повинен знати про твої здібності, ти порушуєш правила цього світу, такого ніхто не прощає, тим паче іномірцям.

Кивнула головою, у мене все ще звучав у вухах голос Нолана Харона:
-Вас треба ліквідувати, ви загроза нашому світу, була б моя воля, ваша голова вже давно була б відокремлена від тіла.

І все це він промовляв з абсолютно безпристрасним виразом обличчя, виродок бездушний.

-І що мені робити?

Підскочила з землі, всередині вирувала енергія, але при цьому страшенно хилило в сон, дивне поєднання.

-Намагатися не піднімати мерців, поки не розберемося з твоїм даром.

Він так зворушливо це сказав, я відчула що не одна, та нехай зараз на моїй стороні тільки птах, але найкращий птах у цьому світі. У пориві ніжних почуттів обійняла ворона.

-Дякую тобі, ти найкращий.

Мені здається чи я його збентежила? Хоча цілком можливо що спантеличила, тому що він завмер без руху, і простояв так, поки я не відсторонилася.

-Полетіли назад?

Ар без слів підставив крило, цього разу практично закинувши мене собі на спину, ледве встигла вхопитися за шию.

-Не вередуй. - у мене прокидався грайливий настрій. - Я знаю, що я тобі теж подобаюся, де ти ще таку господиню знайдеш?
Ворон шумно і сердито забив крилами, але я все одно почула:
-Не кажи того, про що не знаєш, тим більше кому не знаєш.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍