Віктор Суворов - Спецназ

парадоксального. Якби Михайло Кошкін пройшов спеціальне навчання в конструюванні танків, він ніколи не створив би найкращий у світі танк Т-34. Точно так, якби хтось надумав вчити Михайла Кошкіна, як конструювати кулемет, то він був би осоромлений генієм-самоучкою.

Офіцери ГРУ вважають, що треба знаходити сильних і незалежних людей і говорити їм, що треба зробити, залишаючи за ними право вибору способу виконання поставленого завдання. Саме тому інструкції з тактики спецназу такі короткі. Всі радянські статути взагалі значно коротші, ніж у західних арміях, і радянський командир керується ними набагато рідше, ніж його колега на Заході.

Офіцер могутньої статури є тільки одним з типів офіцера спецназу. Є й інший тип, чия статура, ширина плечей і тому подібне не приймається до уваги, хоча ця людина повинна мати не менш сильний характер. Цей тип можна було б назвати «інтелігенцією» спецназу, і він включає офіцерів, які безпосередньо не поставлені у стрій, а які працюють більше головою, ніж руками.

Звичайно, немає чіткої лінії, яку можна провести між цими двома типами. Візьмемо, наприклад, офіцерів-перекладачів, які, начебто, відносяться до «інтелігенції» спецназу. В кожній роті спецназу є офіцер-перекладач із побіжним знанням, принаймні, двох чужоземних мов. Його контакт з людьми з роти існує, головним чином, тому, що він навчає їх чужоземним мовам. Але, як ми знаємо, це не той предмет, який займає багато часу в солдата спецназу. Перекладач постійно знаходиться в роті біля командира, діючи як його неофіційний ад'ютант. На перший погляд, він є «інтелектуалом». Але це всього лише перше враження. Адже перекладач стрибає разом з ротою і проводить багато днів з нею, здійснюючи марші через гори, пісок і сніг. Перекладач буде першим забивати цвяхи в голову ворожим полоненим, щоб отримати від них необхідну інформацію. Це його робота: висмикувати нігті, розрізати навпіл язики (знане як «робити змію») і засовувати жар у рот полоненим. Військові перекладачі для Радянських Збройних Сил готуються у Військовому інституті.

Серед студентів цього інституту є такі, які фізично сильні й жорстокі, з сильними нервами і характерами, як граніт. Саме цих запрошують у спецназ. Тому, хоча перекладач іноді схожий на представника «інтелігенції», його важко відрізнити від командирів взводів тієї роти, де він служить. Його робота - не просто задавати питання і чекати відповіді. Його робота - отримувати правильні відповіді. Від цього залежать і успіх місії, і життя величезної кількості людей. Він повинен змусити бранця говорити, якщо той не бажає, а отримавши відповідь, перекладач зобов'язаний витягнути з бранця підтвердження, що це саме правильна відповідь. Тому він застосовує до бранця не дуже «інтелектуальні» методи. Беручи це до уваги, перекладачі в спецназі не можуть розглядатися ні як командири, ні як інтелектуали, а тільки як зв'язок між цими двома класами.

Чисті представники «інтелігенції» спецназу виявляються серед офіцерів розвідувальних відділів спецназу. Їх відбирають з різних родів військ, їх фізичний розвиток не є ключовим фактором. Це офіцери, які вже закінчили військові училища та прослужили не менше 2 років. Після навчання на третьому факультеті Військово-Дипломатичної Академії, вони працюють у розвідувальних відділах (РВ) і центрах (РЦ). Їх робота полягає в спостереженні за вербуванням і безпосередньо за агентурною мережею. Деякі з них працюють з агентурно-інформаторською мережею, деякі - з мережею спецназу.

Офіцер, який працює з агентурною мережею спецназу, є офіцером спецназу в повному сенсі. Але його не скидають з парашутом і йому не треба бігати, битися, стріляти або різати людям горлянки. Його робота полягає в тому, щоб вивчити успіхи тисяч людей і знаходити серед них тих, хто підходить спецназу; знайти способи дістатися до них і побільше дізнатися про них; встановити з ними зв'язки і розвивати останні; а потім завербувати їх. Ці офіцери носять цивільний одяг більшу частину часу, а якщо їм треба одягнути військовий мундир, то вони одягають форму тих військ, де до цього служили: артилерія, інженерні війська, медична служба. Або вони надягають мундир того підрозділу, всередині якого заховано розвідувальний підрозділ спецназу.

Старший командний склад спецназу складається з полковників і генералів ГРУ, які закінчили головні факультети Військово-Дипломатичної Академії, яким є перший або другий факультети, і багато років пропрацювали в центральному апараті ГРУ і в його резидентурах за кордоном. Кожен з них володіє першокласними знаннями про країну або групу країн, оскільки пропрацював за кордоном тривалий час. Якщо з'явиться можливість продовження роботи за кордоном, він продовжить її. Але обставини можуть скластися так, що подальші подорожі за кордон стають неможливими. В цьому випадку він продовжує служити в центральному апараті ГРУ або в Управлінні розвідки військового округу, флоту або групи сил. Він при цьому управляє всіма інструментами розвідки, включаючи спецназ.

Я часто зустрічав людей цього класу. В кожному випадку це були мовчазні і потайні люди. У них елегантний зовнішній вигляд, гарна командирська та іноземна мови і вишукані манери. У них в руках величезна влада, і вони знають, як цю владу застосовувати.

Деякі, однак, є людьми, які ніколи не закінчували Академію і ніколи не були в країнах, що вважаються потенційними противниками. Вони піднімаються завдяки своїм вродженим якостям, корисним контактам, які вони вміють зав'язувати і підтримувати, своїм зусиллям дістатися до влади і своїй постійній і успішній боротьбі за владу, яка сповнена хитромудрих трюків і величезного ризику. Вони отруєні владою і боротьбою за неї. Це єдина мета в їх житті, і вони йдуть на це, піднімаючись по слизьких схилах і вершинах. Одним з елементів успіху в цій їх життєвій боротьбі є, звичайно, підпорядкування їм різних з’єднань, і їх готовність у будь-який момент виконати будь-яке завдання вищого командування. Жоден вищий чиновник спецназу не може керуватися моральними, юридичними чи іншими міркуваннями. Його висхідний політ або падіння залежать цілком від того, як виконане завдання. Можете бути впевнені, що завдання буде виконане за будь-яку ціну і будь-яким способом.

Я часто чув, як казали, що радянський солдат - дуже поганий солдат, тому що він служить в армії лише два роки. Деякі західні експерти вважають неможливим підготувати доброго солдата за такий короткий час.

Це правда, що радянський солдат є рекрутом, але необхідно пам'ятати, що він є рекрутом у повністю мілітаризованій державі. Досить згадати, що кожен партійний вождь у Радянському Союзі, що перебуває при владі, має військове звання генерала або маршала. В цілому, радянське суспільство є воєнізованим і затопленим військовою пропагандою. З самого раннього віку радянські діти найсерйознішим чином залучені у військові ігри, часто з використанням справжніх автоматів (а іноді навіть і бойових