Ніклас Натт-о-Даг - 1793

— Краще, щоб був десь біля мене, якщо раптом мені конче треба буде когось відшмагати…

Вони пішли за жінкою в глиб дому Кейсера, за вікнами якого відкривався чудовий краєвид міста. У салоні, куди їх привели, поки що нікого немає. Диван, навпроти крісла. Жінка жестом запропонувала сісти, наточила у високий келих вина й з усмішкою піднесла Вінґе.

— Мадам Сакс зараз прийде, мсьє. Сподіваюся, не здамся вам нав’язливою, якщо скажу, що з нетерпінням чекаю зустрічі з вами, — і вийшла.

Вінґе поставив келих на столик, і кількома швидкими кроками підійшов до протилежної стіни салону. Підняв край завіси, яка прикривала вхід до сусідньої кімнати, розгорнув нижній шов — зсередини побачив знайомий малюнок з пристрасними сценами кохання.

— Жане-Мішелю, думаю, сьогодні ми почуємо дещо значно гірше за те, що чули раніше. Дуже важливо, щоб ти тримав себе в руках. Заради Карла Югана. Мадам Сакс — наш єдиний шанс дізнатися хоч щось. Ти мене зрозумів?

Кардель розтулив рота, збираючись щось сказати, але так і завмер без жодного слова, німо кивнув і став під стінкою, стиснувши кулак у кишені.

Через хвилину з-за загадкової завіси в кімнату зайшла жінка, чий вік складно було встановити на око — чи то вона надто рано постаріла, чи щосили намагалася здаватися молодою, досить довго вже проживши на світі. Блискуча сукня з майстерно вишитими золотими трояндочками. Обличчя старанно вкрите білилом — вугри й зморшки замазала, але мішки під очима нічим не приховаєш. На шиї ледь прикритий коміром шрам, ніби її колись вішали.

Холодна усмішка, з якою вона вже збиралася привітатися з гостями, сповзла з обличчя:

— Ви не ті гості, яких я чекала. Нана, либонь, уже п’яна. З вами мені нема про що говорити і нема чого вам запропонувати. Буде краще, якщо ви звідси зникнете.

Вінґе підняв руку, зупиняючи її промову.

— Ви помиляєтеся, пані. Мене звати Сесіл Вінґе, я прийшов з поліцейського управління. Розумію, що ваш бордель має змогу так відкрито працювати лише завдяки високим покровителям, очевидно, що і з поліції в тому числі. Але будь-яка система, заснована на таємності, дуже повільна й неповоротка. І в поліцейській службі чимало тих, хто не знає про ваш захищений статус, тому легко вас роздушать, перш ніж ваші благодійники зможуть щось вдіяти. Двадцять поліцейських можуть бути тут уже через пів години.

Її обличчя не виказує ніяких емоцій, але голос тремтить, це помітно.

— Ти знаєш, проти кого стаєш?

— Ця будівля належить братству Евменідів.

— Якщо ти це знаєш, то всі твої погрози поліцією — блеф. І навіть якщо тобі вдасться те, що ти кажеш, — безкарно це не минеться, і кара буде страшна.

— Я помираю від сухот. Мій теперішній начальник ось-ось дістане відставку. Нам нема чого втрачати. Не спокушайте долі.

Жінка голосно форкнула.

— Ти молодий і легковірний. Усі мають що втрачати. Але твоя дитяча погроза означає, що ти просто хочеш щось від мене дізнатися і натомість мовчатимеш. Можливо, якщо я дам вам те, чого ви хочете, ви швидше звідси заберетеся. Отже, скажи. Чого вам треба? Кожному по жмені золотих з каси? Безплатний доступ до мого товару, щоб згадати забуту пристрасть тілесного кохання?

— Чоловіка з відрубаними руками й ногами винесли звідси в паланкіні й викинули у Фатбурен, замотаного в таку саму тканину, що висить там у вас за спиною. Розкажіть мені все, що знаєте про нього і його долю.

Очі мамки перескочили з Вінґе на Карделя й зачепилися за його куксу.

— Ага… Тепер розумію. Нещодавно залишилася я без паланкіна і без носіїв. Більший з них позавчора приповз, побитий і переляканий. Уночі не може спати — кошмари мучать. Говорити він ніколи не вмів, а от коли дали йому крейду й дошку, намалював чорта без однієї руки. Але я бачу, що реальність не така страшна, як йому привиділося. Але ж він ідіот.

Мадам знову повернулася до Вінґе. Кардель уже бачив такий погляд — у бійцівських псів, нацькованих на бій. Перш ніж кинутися одне на одного, вони оцінюють силу противника й міряються поглядами. І глядачі з їхніх поглядів часом визначають, на кого ставити свої далери, хто точно переможе. Кардель часом і сам ставив на собачих боях і вважає, що визначає переможця краще за багатьох інших.

Він бачить її наскрізь. Справжнє чудовисько. А Вінґе? На перший погляд — він справжній невдаха, але очі… Очі його говорять іншою мовою. У них немає страху.

Кардель знає переможця цього поєдинку за мить до атаки пані Сакс. Вона гірко сміється, показуючи гнилі зуби:

— Ви гляньте на себе! Напівмертвий доходяга й каліка-обірванець. І це ви смієте так на мене дивитися і мене засуджувати! Що взагалі такі, як ви, можуть знати про бажання шляхетного панства? Чоловіків, що росли під непосильним тягарем багатства багатьох поколінь їхніх предків, росли й тільки чекали, аби успадкувати гроші, майно, титули й владу! Такі люди виховані панувати. А це тяжка відповідальність. У них є потреби, які вони мають задовольняти, і в такі способи, що ви не можете уявити! Щойно вперше проливши сім’я вночі, він уже наказує служниці взяти в руку його член, попестити його руками для паничевого задоволення, а потім і посмоктати. До дванадцяти років він уже перепробував усіх дівчат у маєтку, до вісімнадцяти — усіх хлопчиків. Коли вони перепробують усе, що пропонує місто, і більше не знаходять задоволення, — йдуть до мене. Вони вже випорожнялися жінкам на обличчя, шмагали, мучили, били. А я можу їм запропонувати дещо краще. Та що казати… Усе, що тільки забажають, ми їм дамо. Я влаштовую вечірні прийоми з особливими забавами — більшість лише тут розуміє, що насправді їм подобається таке, чого вони навіть уявити не могли. Я маю цілу збірку дуже дивних слуг — є такі, поряд з якими будь-хто здасться красенем, інші викликають огиду або жалість. Горбуни, карлики, заячі губи, яйцеголові, безрукі й безногі… Я плачу повіям і тим, хто просить платні. А інші служать безплатно. От як той з озера. Певний час він був у нас зіркою програми! Не розумієте? Він найкраще міг продемонструвати, як буває в житті і наскільки пощастило всім іншим. Комусь було достатньо, щоб він лежав поряд, поки вони отримують задоволення. Інші хотіли скористатися саме ним — тим, що він ще міг запропонувати в такому стані. Не завжди він з охотою це робив, але позаяк зубів давно не мав, то… Як вони сміялися, затуляючи йому носа, поки він давився чиїмось членом і змушений був ковтати все, що в