Володимир Михайлович В'ятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович

Льотчики 21-го гвардійського винищувального авіаполку біля американського винищувача P-39 «Аерокобра», травень 1943 р.

У СРСР певне значення поставок визнавали, проте свідомо применшували. З 1947 року з подачі відомого економіста Миколи Вознесенського наголошували, що загальний розмір допомоги західних країн Радянському Союзу за ленд-лізом складав усього близько 4 % від засобів, витрачених країною на війну. А танки й авіацію постачали в основному застарілих моделей.

В умовах протистояння СРСР і США, Варшавського договору і НАТО цей міф мав підкреслити виключний внесок Союзу в перемогу. При цьому особливу увагу зосереджували на применшенні ролі союзників. Нівелювання значення союзницької допомоги за ленд-лізом стало однією з головних складових цієї політики.

Історики й економісти країн Північної Америки та Європи, навпаки, запевняли, що без ленд-лізу Радянський Союз навряд чи зупинив би німецьку агресію.

Радянська механізована частина, оснащена американськими джипами «Вілліс», Центральний фронт, липень 1943 р.

Переважна частина дослідників визнавала — матеріально-технічна та гуманітарна допомога США й інших країн, надана СРСР у роки війни, як за програмою ленд-лізу, так і громадськими організаціями, до недавнього часу штучно занижувалася і применшувалася. Поставки мали важливе значення для армії, вони давали доступ до нових зразків озброєння й промислового устаткування.

Останніми роками на тлі загострення відносин з країнами Заходу в Росії відновилася тенденція применшення ролі допомоги союзників у війні. Цей міф у Росії не лише зберігся, а й навіть актуалізується на рівні уряду РФ, зокрема у книзі теперішнього міністра культури РФ і голови Російського воєнно-історичного товариства Володимира Мединського «Война. Мифы СССР. 1939–1945», що вийшла у 2011 році.

Номенклатура поставок для СРСР визначалася радянським урядом і була покликана затулити «дірки» у постачанні радянської промисловості та армії. Ця допомога виявилася вкрай важливою і навіть рятівною для СРСР.

За різними оцінками, у загальному обсязі необхідних поставок для потреб армії західна техніка складала:

— у бронетанкових військах — 12–16 %,

— в авіації — 10–15 %,

— на флоті — 32,4 %.

Питома вага транспорту доходила до 70 %, тобто радянська армія їздила переважно на американських автомобілях. Основним шасі «Катюш» стали «Студебекери». У той час як Сполучені Штати дали близько 20 тисяч автомобілів для радянської «Катюши», СРСР випустив усього 600 вантажівок.

Танки «Черчилль III» британського виробництва з 48-го полку важких танків рухаються вулицями Києва, листопад 1943 р.

Радянський реактивний міномет БМ-13 «Катюша» на шасі американського вантажного автомобіля «Студебекер», червень 1945 р.

СРСР отримав за ленд-лізом:

— 622,1 тисяч тонн залізничних рейок (понад 56 % від власного виробництва),

— 3 мільйони 606 тисяч автопокришок (43 %),

— 1 900 паровозів (у 2,4 рази більше, ніж кількість виготовлених у СРСР за роки війни) і 11 075 вагонів (більше у 10,2 рази),

— 610 тисяч тонн цукру (42 %), 664,6 тисяч тонн м’ясних консервів (108 %).

США і Британська імперія надали понад 18 % авіабензину, використаного за роки війни радянською авіацією.

Інфографіка Олени Козіної (depo.ua)

Продовольства, яке було доставлено в СРСР за ленд-лізом, вистачило б для того, щоб годувати армію в 10 мільйонів осіб протягом 1 688 діб, тобто упродовж усієї війни.

А якщо взяти до уваги калорійність продовольства, наданого окремими фірмами і громадськими організаціями, а також ввезеного в СРСР питного спирту, то можна стверджувати, що продовольства, яке надійшло від союзників, за калорійністю вистачило б не лише на повне утримання Червоної армії протягом усієї війни, а й на вагому добавку до раціону частини цивільного населення.

Міф 23. Українці — чемпіони з колабораціонізму у світі

Колабораціоністи були всюди — серед греків та англійців, серед росіян та євреїв — але ніде у масовій свідомості народу співпраця з окупантами не заохочувалась. Те, що сьогодні відбувається в Україні та Прибалтиці, — європейська аномалія.

Андрій Медвєдєв, «Новые украинские герои: под знаменами СС», vesti.ru, жовтень 2014 року

Суть міфу

Українці були головними колаборантами нацистів і радо йшли до них на службу.

Факти стисло

Масштаби російського військового колабораціонізму більші, ніж українського.

Факти докладніше

Співпраця окупованих ІІІ Райхом народів із нацистським режимом мала загальноєвропейський характер. В її основі лежали як політичні мотиви, так і соціальні причини — необхідність виживати в екстремальних умовах війни і тоталітарного режиму. Економічної та побутової співпраці не могла уникнути жодна з окупованих країн.

Для представників державних європейських націй, окупованих Німеччиною, політична і військова співпраця з ворогом була вибором, який підважував громадянський обов’язок перед власною батьківщиною. Альтернативою політичному і військовому колабораціонізму міг бути пасивний або активний опір, чи просто відмова від надмірного сприяння окупанту. Поневолені Гітлером нації Західної Європи могли сподіватися на перемогу антигітлерівської коаліції як на вирішення проблеми свого визволення.

Інша ситуація склалася на сході Європи. Тут нацистський окупаційний режим був більш жорстким, але і довоєнна ситуація не була прийнятною для всіх місцевих мешканців. Існувала проблема бездержавних народів, а також неприйняття політичних режимів, що існували до німецької окупації. Особливо яскраво ці особливості були виражені на території, що її ІІІ Райх захопив у Радянського Союзу. Нацисти активно використовували у боротьбі проти Москви національне питання в СРСР та незадоволення людей сталінізмом. Однак замість очікуваного визволення вони запровадили режим терору та ще більшого поневолення.

Характер і масштаби співпраці визначали самі окупанти, а не поневолені ними народи. З політичних та ідеологічних мотивів нацисти обирали — які ініціативи окупованого населення та їхніх політичних середовищ підтримати чи стимулювати, а які придушити. Наприклад, у невеликій Латвії з місцевих