Юрій Павлович Сафронов - Вогненний водоспад, Юрій Павлович Сафронов

— В записці сказано, що йдеться про новий потужний електричний генератор.

— Ви в це не вірите? У вас виникають сумніви? — насторожився полковник Шклод.

— В кожному разі, з тих креслень, які додано, я не взявся б цього твердити. Переді мною лише зовнішні контури якогось пристрою. Сказати, що це принципово новий електричний генератор, я не можу.

— Гаразд. Припустимо все-таки, що це електричний генератор, — обірвав його полковник Шклод, якого почала дратувати лисяча обережність професора. — Зробимо таке припущення. Що ви тоді можете сказати про нього? Бодай із зовнішнього вигляду.

— А що вас цікавить передусім? — знову уникнув прямої відповіді Варн.

— Звісно, потужність!

Варн знову взяв зі столу матеріали, довго розглядав їх, щось мурмочучи собі під ніс та роблячи обчислення на аркуші паперу.

— Потужність можна оцінити лише приблизно, — сказав урешті Варн. — Багато параметрів невідомо. Та якщо це генератор контр-роторного типу і зроблений за останнім словом техніки, з урахуванням усіх новинок, — а до росіян треба підходити саме з такою міркою, — то він може виробляти понад мільярд кіловат-годин на рік. Це величезна цифра. Десять-одинадцять таких генераторів еквівалентні гігантській гідростанції на Волзі.

Варнові слова вразили полковника. Він перезирнувся з Юском.

— А як по-вашому, професоре, — знову спитав Шклод, — навіщо росіяни збираються закинути цей генератор у космос?

— Закинути куди? — перепитав Варн. Йому здалося, що він не розчув.

— У космос, у космос. Я не обмовився В нас є відомості, що росіяни зробили для цього спеціальну надпотужну ракету. Навіщо їм у космосі такий гігантський генератор?

Професор Варн тільки знизав плечима.

— Чому ви вирішили, що він працюватиме в космосі? Мені здається, в описі чітко сказано, — він взяв зі столу пояснювальну записку: — “… зустрічне обертання статора забезпечується прямоточними реактивними двигунами…” Зважте, прямоточними. Такі двигуни можуть працювати лише в повітряному середовищі, а не в порожнечі космічного простору.

Шклод замислився:

— Ви маєте рацію. Невже росіяни збираються відправити цей генератор на іншу планету, де є атмосфера? На Марс, приміром, або на Венеру… Згоден, у нас занадто мало даних, щоб відповісти на це питання. Які відомості, ви вважаєте, необхідно одержати, щоб розгадати таємницю генератора Васильєва?

Професор Варн відчув, що настала найвирішальніша мить у розмові. Саме тепер консультант повинен дати чітку відповідь. Варн задумався, клацнув запальничкою, припалив згаслу сигару і повільно заговорив, ні на хвильку не забуваючи про схований у столі магнітофон.

— У матеріалах, які мені було показано, бракує відповіді на найістотніше питання: яку енергію використовують росіяни для обертання свого генератора? Кажучи інакше, на якому паливі працюють реактивні двигуни генератора. Якщо відповідь буде одержано, то вирішити решту питань одразу стане легше. Гадати й висувати гіпотези марна річ…

Очевидно, коли він піде, полковник викличе іншого консультанта і поставить йому ті ж запитання. Він, Варн, сказав усе, що міг сказати за таких умов. Нехай інші говорять більше, коли хочуть…

Варн вийшов на вулицю, не перестаючи думати про генератор.

Професор Васильєв… Це прізвище він зустрічав у літературі. Навіщо це росіяни надумали закидати на Марс такий генератор, яких ще не випробовували на Землі? Дивна конструкція з реактивними двигунами… Незрозуміло. Та разом з тим вони створили її, отже, в ній є якийсь глузд. Росіяни надто сильні в техніці, щоб помилятись… А можливо, вони зовсім і не думають закидати генератора на Марс?

І раптом у Варна блиснула думка, що примусила його звернути в найближчий скверик і сісти на лавку. Серце його шалено калатало. Думки стали короткі й хаотичні, але в них ясно звучало слово — іоносфера… І раптово все стало на свої місця. І величезний розмір генератора, і прямоточні реактивні двигуни, і гостро відточені штирі на кінцях його осі — все це було просто і геніально втілено в цілу конструкцію.

Варн не міг заспокоїтись. Можливо, це не так? Може, він помиляється? Якби в тих йолопів з розвідуправління був розріз бодай одного прямоточного реактивного двигуна генератора, все стало б на свої місця. Росіяни справді талановитий народ, вони роблять просто чудеса…

Варн притулився потилицею до холоднуватої спинки лавки. Що ж робити? Вернутись до розвідуправління і сказати, що він зрозумів принцип винаходу професора Васильєва? Викласти їм чергову гіпотезу? Ні в якому разі! З нього досить однієї помилки. Хай докопуються до істини самі!

Професор Варн витер піт з чола і озирнувся по боках. Потім підвівся з лавки, поправив окуляри і рішуче попростував до біржі, щоб продати всі свої акції вугільних і нафтових компаній та купити якнайбільше акцій електрокомпаній.

За місяць у шкіряній теці Шклода назбиралось декілька розшифрованих радіограм. З них можна було більш-менш точно уявити місце й час випробовувань генератора, проте в Шклода не було головного — програми випробовувань. Очевидно, росіяни спеціально вибрали цей малонаселений і важкодоступний для сторонніх осіб район. Треба було па щось зважуватись…

Звук зумера вивів Шклода із задуми. Принесли свіжу пошту. Поспіхом переглянувши документи, Шклод вибрав з них маленьку шифрограму: “Самохідні баржі вийшли на місце сьогодні. Вантажний пароплав “Єрмак” з Васильєвим і його співробітниками відпливає завтра”… Далі зволікати було не можна.

Командир підводного човна “Трепанг” відірвався від окуляра перископа і викликав у рубку майора Юска. На рейді самохідні баржі й пароплав. Ми в районі операції.

Двигуни виключено. Човен ліг у дрейф. Юск припав до окуляра перископа, призначеного спостерігати за горизонтом. Частина перископа, що висувалася з води, була замаскована всередині надувного чучела баклана. Зрідка гумовий баклан змахував крильми і закидав назад голову, ніби ковтав рибу.

Навколо не видно жодного військового судна. Район випробовувань не охоронявся. Його лише оконтурили буями з сигнальними прапорцями. їм здорово щастило…

Чотири доби на самохідних баржах йшла безперервна робота. Люди, мов мурахи, сновигали по них цілісінький день. З баржі в воду спускали великі скляні кулі, з’єднані металевими тросами. На кожній було закріплено величезну металеву антену з віничком