Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Пустоцвiт 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Пустоцвiт" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 112
Перейти на сторінку:
винагороду! Бестужев-Рюмін зібрався з думками й мовив:

– Государине, якщо у Фрідріха дітей не буде, а в його сестри Ульріки й Петра Федоровича вони з'являться, все так і станеться. Але якщо раптом Фрідріх усе ж спроможеться народити спадкоємця?! Він ще зовсім не старий, будь-що може статися…

– Вірно, Олексію Петровичу, вірно, я про це якось не подумала… – у голосі государині відчувся сумнів. І Бестужев-Рюмін наважився перейти в наступ:

– А якщо, припустимо… зрозуміло, хай уберігає нас Бог від такого лиха… – канцлер ревно перехрестився. – Припустимо, якщо Ульріка так і не народить дітей? Фрідріх бездітний, а вони – пряма рідня…

– Не дай Боже! – государиня також перехрестилася.

– Або якщо дівчатка стануть народжуватися одна за одною? Знов проблема! Які подвійні види на престол?! Тут про свій – про російський турбуватися треба…

– Свят, свят, свят! – знов перехрестилася государиня.

– Тоді які ж привілеї дає шлюб із принцесою Ульрікою?! – продовжив наступ Бестужев-Рюмін.

І зробив непоправну помилку, мовивши:

– Я також чув от що: не віддасть Фрідріх свою сестру Ульріку в заручниці…

– Що-о-о?! У які ще заручниці?! – щиро обурилася государиня. – Фрідріх он портрета надіслав, а отже, згоден на шлюб…

– Ой, государине матінко, даруйте заради Бога! Я всього лише невірно висловився! Я ж хотів сказати тільки… – відчувши загрозу своїм планам, канцлер жахливо перелякався й заходився абияк виправдовуватися: – Знову ж таки, Ульріка родовита, брат її Фрідріх ще більш знатний і відомий, до його думки прислуховуються всі європейські монархи… А нумо як розсердиться його сестриця за зухвалі витівки на Петра Федоровича?! Чув, у Пруссії його не дуже цінують. А все завдяки дивному характеру… Ні, не варто й думати про прусську партію для Великого князя, геть не варто!..

Втім, партію свою канцлер уже програв – принаймні, сьогодні.

– Ти, Олексію Петровичу, слова ретельніше добирай і понять не плутай. Засмутив ти мене, – імператриця зневажливо махнула рукою й коротко кинула: – Йди геть!

– Матінко государине!.. – зойкнув засмучений Бестужев-Рюмін.

– Геть, кому кажу!!! Мені подумати треба… Ой як треба!..

– А ви, матінко, саксонську партію розглянули б краще, такий шлюб дасть нам безліч вигод… Наречена молода й гарна собою… Цей шлюб здатен об'єднати Росію, Саксонію, Австрію, Голландію й Англію. Три чверті Європи стануть нашими – і все це проти Пруссії й Франції, он воно як!..

Втім, Її Імператорська Величність уже не слухала царедворця, що схибив. Вона була ображена в найкращих почуттях, бо як ніхто знала, що племінник її Петро Федорович, при іншому збігу обставин, міг би стати видатним ученим або математиком. А тут – «віддати в заручниці»!..

Государиня також була розсерджена на слова канцлера, оскільки почасти вони відповідали гіркій істині. Як не намагалася імператриця змінити племінника, однак Петро Федорович своїми витівками й зухвалістю справляв не надто приємне враження. Єлизавета Петрівна жаліла його, тому що знала, у яких скотських умовах виховувався неборака… І от перед нею відкрилася цілком очевидна істина: щоб усталити становище Петрушеньки при дворі, самих лише добрих намірів (навіть якщо наміри ці виходили від самої імператриці!) виявилося геть недостатньо. І що ж його робити?!

– Геть пішов!!! Геть!!! – крикнула імператриця, побачивши, що канцлер досі тупцює у дверях Малого кабінету. Спересердя государиня з такою силою грюкнула стиснутим кулачком по столику з розкиданими листами, що прекрасний смарагд у її персні тріснув. Однак розгнівана Єлизавета Петрівна навіть не помітила цього.

Засмучений канцлер вийшов, занурений у дилему: вірити після всього що сталося в дурні прикмети (на кшталт пропущених помилково дверей Малого кабінету) або все-таки не вірити?! В імператриці ж розігралася мігрень, тому вона змушена була піти до опочивальні. Запрошений лейб-медик пустив їй кров і дав заспокійливу пігулку. Государині стало краще, і вона заснула.

Пробудилася Єлизавета Петрівна пізно. Після вчорашньої напруженої бесіди з канцлером самопочуття було не надто гарним, до всього вона нарешті помітила зіпсований дорогоцінний камінчик в улюбленому персні… Не дивно, що вставати государиня не побажала, тільки наказала палацовому карлику запросити в опочивальню Олексія Розума.

– Чого бажає моя панночка? Може, розпорядитися щодо кофею? – заклопотано поцікавився він, відданими очима впившись у Єлизавету Петрівну.

– Не хочу я кофею, взагалі нічого не хочу! Посидь зі мною, Олесько: зле мені, не дай Боже мігрень знов розіграється, – зітхнула вона, одразу ж відчувши себе поруч із турботливим фаворитом маленькою беззахисною дівчинкою. Що не кажи, а почуття вкрай приємне!

– Не бійся, моя дорогоцінна панночко, не повернеться мігрень.

– Ти впевнений, Олесику?

– Впевнений, моя панночко! Я сьогодні буду цілий день біля ніжок твоїх струнких, виконаю всі твої бажання, які не загадаєш…

– Хочу плітки палацові послухати!

– Будь ласка, моя панночко!

– Що там у нас коїться, Олесю? Хто приїхав, хто відбув геть?

– Нічого цікавого не відбулося. Хіба що дружину одного з постачальників твого імператорського двору – купця Рогожина заскочили з коханцем. Цей пройдисвіт, бач, гладкий тілом виявився, під ліжко сховався та застряг – тож витягти звідти ще довго не могли…

– Та що ти кажеш таке?!

– Не могли, матінко, не могли! Цілу годину проморочилися.

Досхочу посміявшись над дурнуватим кавалером, Єлизавета Петрівна запитала:

– А ще?

– А ще італієць якийсь приїхав, опери співає. Голос потужний і гарний. Учора у салоні мадам Саломеї виступав. Подейкують, дуже недурний із себе… Може, запросити його? Нехай поспіває, Вашу Імператорську Величність потішить.

– Ні, Олесику, боюся, що саме від цього мігрень і розіграється…

– Ну, що ж…

Помовчали.

– То чого ж хоче моя панночка? – ласкаво запитав Олексій, ніжно погладжуючи при цьому ніжки імператриці.

– Чаклуна хочу побачити… або відьму… – грайливо промуркотіла Єлизавета Петрівна й додала: – І саме тепер кофею випити б, а до кофею чогось солоденького, смачненького…

Звісно, в Олексія руки чарівні: від декількох його доторкань до пяточок усе

1 ... 24 25 26 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пустоцвiт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пустоцвiт"