Річард Адамс - Небезпечнi мандри

це в тебе вийде, я всюди помножу твій рід і ніхто віднині й довіку не зуміє вберегти від кролів свої городи! Але я певен, що станеться якраз навпаки: тебе вб’ють вартові й світ позбудеться найспритнішого, найзатятішого шахрая!»

А ту Їхню розмову підслухав Йона-їжак, що шукав на болоті равликів та слимаків. Йона хутенько побіг до короля Дарзіна й за винагороду попередив його про наміри Ель-аграйри.

Король прикликав до себе начальника сторожі й мовив, показуючи на салату: «Досі ніхто не вкрав жодного листочка з городу! Але я почув, що негідник Ель-аграйра наміряється покрасти мою салату! Подвоїти сторожу! Жоден листочок не повинен пропасти!»

Вночі Ель-аграйра, взявши з собою випробуваного капітана Оусли Трусь-труся, підкрався до городу. Засівши в кущах, вони переконалися, що неможливо перехитрувати подвійну сторожу.

Наступного дня принц Райдуга, прогулюючись по болоту, єхидно спитав Ель-аграйру: «То де ж твоя салата, Князю о Тисячі Ворогів?»

«Я звелів приставити салату в наші болота, — відповів Ель-аграйра. — Але її так багато— зразу й не донести».

Біля королівського палацу був сад, куди його дружини й дружини його вельмож приводили гуляти своїх численних дітей. Сад не був обнесений стіною, і його не охороняли, бо там нічого було вкрасти й нікого ловити. Уночі Трусь-трусь пробрався до саду, вирив собі невелику нору й пересидів під землею до ранку. А вранці, коли в сад привели дітей, він тихенько виліз нагору й приєднався до них. Трусь-трусь був не більший за будь-кого з тих дітей і не дуже від них відрізнявся, тож кожна мама чи няня думала, що він прийшов із кимось іншим. А він легко подружив з дітьми. Адже Трусь-трусь був мастак на всякі ігри, фокуси й витівки, і незабаром він уже бігав та грався з дітьми, ніби й сам був дитина. Коли настав час дітям іти додому, син короля Дарзіна взяв Трусь-труся з собою в палац.

Потрапивши до палацу, Трусь-трусь шаснув там у якусь темну нору, де й пересидів до вечора. А ввечері заліз до королівської комори, де зберігались запаси харчів для короля і його двору. Там лежали трави, фрукти, овочі, ба навіть горіхи та ягоди, бо в ті часи підданцям короля Дарзіна належали всі ліси й поля. Ніхто комори не охороняв, тож Трусь-трусь, попоївши всякої смакоти, решту припасів перепсував і отруїв як тільки міг.

Увечері король звелів головному дегустатору принести з комори першої салати йому на вечерю. А наступного ранку і король, і двірські, що поласували салатою, тяжко захворіли: у всіх розболілися животи. І їм ставало гірше й гірше, бо, хоч би що вони з’їли, все було перепсоване й затруєне, адже Трусь-трусь сидів у коморі, «обробляючи» всі харчі, що їх туди приносили. Король іще попоїв салати, але, звісно, від того не поздоровшав, а отруївся ще дужче.

— Через п’ять днів Трусь-трусь замішався в юрбу дітей, а з саду вислизнув і прибіг до Ель-аграйри. Коли Ель-аграйра дізнався, що король Дарзін хворий і що Трусь-трусь упорався з його дорученням, він переодягся так, аж годі було його впізнати. Він обрізав свого білого хвоста, Трусь-трусь обскуб йому вовну, щоб було якнайкоротше, розмалював його чорницями й заляпав грязюкою. Тоді Ель-аграйра обплутав себе хмелем, обчіплявся реп’яхами й навіть зумів змінити свій запах. Тепер навіть його власні дружини не могли впізнати свого чоловіка. А Ель-аграйра, звелівши Трусь-трусеві йти за ним віддалік, подався до королівського палацу.

Він прийшов до начальника варти й заявив: «Я — лікар! Мене послав сюди принц Райдуга. Він довідався про королеву хворобу й послав мене з далекого закельфазінського краю, щоб я вилікував короля, Веди мене до його величності негайно, бо я не звик чекати!» — «А ти не брешеш?» — спитав начальник варти. «Ну, та гаразд! — мовив Ель-аграйра. — Що мені хвороби вашого нікчемного короля, мені, головному лікареві краю, що за золотою рікою Фрітха. Я вернуся і доповім принцові Райдузі про те, що в королівській варті служать дурні, які скривдили мене, бо чого ще можна сподіватися від зграї закусаних блохами песиголовців?»

І Ель-аграйра крутнувся й рушив геть, але начальник варти перелякався, почав його кликати назад. Ель-аграйра дав себе умовити, і його провели до короля.

П'ятиденні страждання притупили пильність хворого короля — він повірив, що принц Райдуга прислав йому лікаря. Він почав слізно просити Ель-аграйру оглянути його, обіцяв виконувати всі лікареві приписи. Ель-аграйра якнайретельніше його оглянув: і очі, й вуха, і зуби, й послід, і кігті, а насамкінець поцікавився, чим той харчувався. Тоді зажадав побачити королівські комори й салату на городі. Повернувся він вельми спохмурнілий і заявив: «Великий королю! Знаю, як засмутять вашу величність такі вісті, але захворіли ви, попоївши тієї самої салати, якої у вас так багато і в городі, і в коморі!» — «Салата? — вигукнув король. — Не може бути! Її вирощено з найкращого насіння, її стерегли день і ніч!» — «Знаю, знаю, — на те йому Ель-аграйра. — Але салату вразив жахливий вірус — смертельний вошекок! Його виділяє пурпурове Овваго, а визріває цей вірус у сіро-зелених лісах Окея-Покея. Правильність мого діагнозу дуже просто перевірити, — додав Ель-аграйра. — Але не варто випробовувати отруйну дію цієї салати на ваших підданцях. Накажіть солдатам захопити кого-небудь у полон!»

Король послав солдатів, і ті зразу ж натрапили на Трусь-труся, що скуб собі травицю на пагорбі, недалеко від палацу. Вони його схопили й притягали в палату до короля.

«Ага, це кріль! — мовив Ель-аграйра. — Нікчемне створіння! Тим краще для досліду. Бридкий кролю, ану з’їж оцю салату!»

Трусь-трусь слухняно ум’яв салату і враз заметався, застогнав; він бився в корчах і закочував очі на лоба, гриз підлогу й пускав піну з рота.

«Бачите, він зразу заразився! — сказав Ель-аграйра. — Кролів ця інфекція вражає на смерть! Порадіймо, що ваша величність уникла такої долі. Ну, цей кріль свою службу виконав — викиньте його геть! А ще я настійно раджу вашій величності, — додав Ель-аграйра, — виполоти всю салату, бо вона ще дасть насіння, і тоді інфекція пошириться, переросте в епідемію!»

Цієї миті до палати