Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

каміна з червоної цегли, стояв білий з гнутими ніжками рояль. Навкруг величезного стола — такі ж білі стільці з м’якими спинками, розшитими золотим люрексом. Такі меблі я бачив у фільмі про Людовіка Шістнадцятого. Здається, то був страшенно розпусний тип. На кшталт мене.

— Кощію, я, мабуть, сплю, — прошепотіла Аліса. Вона тримала мене під руку і тепер інстинктивно притиснула її до себе. Відчув, як її груди торкнулись мого передпліччя. Я вперше доторкнувся до її грудей. Вона була так здивована, що навіть не помітила моєї ніяковості. Але тим краще — теж мені пуританин знайшовся.

Метрдотель відсунув стільці і всадовив нас. На столі з’явилася біла оксамитова скатертина, а замість зів’ялих гвоздик зачервоніли три свіжі троянди. Троянди були такі чудові, що здавалися несправжніми. Метрдотель тим часом запалив свічки у підсвічниках на стінах і на столі, вимкнув світло.

— Вечеря зараз буде готова, — урочисто заявив він. — Номер «супер-люкс», лише для високопоставлених осіб. Останнього разу, в червні, тут давав обід секретар португальської компартії, що знаходився у нашому місті на відпочинку. А поки що — що будете пити, леді?

Аліса найближчим часом навряд чи могла б промовити хоч слово. Вона сиділа, втупившись у ті квіти, з напіввідкритим від здивування ротом. У неї чудові зуби — рівні і блискучі, як перлини.

Метрдотель нахилився до мене, виставивши вперед щелепу, так, що навіть захотілося врізати по ній:

— Що будете пити, сер?

— На твій смак, — гордовито відповів я. Дідька лисого знав міцні напої, крім горілки.

— Що це він так з нами, Кощію? — до Аліси нарешті повернувся дар мови. Їй на диво пасує коротка чорна сукня. Чим менше на ній тканини, тим краще вона виглядає. — Він прийняв нас за когось іншого.

— Безумовно, — я зобразив загадкову посмішку. — Я, як дві краплі води, схожий на брата секретаря португальської компартії. У вас сьогодні інші парфуми?

— О, господи. Кощію, це тобі теж відомо? Ти мене лякаєш.

Метрдотель перевершив самого себе. Він приніс якийсь напій небесно-блакитного кольору з райдужними пінками і кубиками льоду в ананасах з вирізаною серцевиною. Ананаси стояли в золочених підставках, що нагадували підсвічники. Метрдотель на мить зник за портьєрами. Почулось клацання і звідкись полинула тиха музика.

— Сер, вас до телефону, — його вольова щелепа знову з’явилася на рівні моїх очей. Треба попередити, щоб облишив імпровізації. З приводу телефона домовленості не було. Якого дідька йому потрібно? Аліса злякано глянула на мене, але я заспокійливо підморгнув їй.

— Схоже, в тебе з нею проблеми, хлопче, — сказав він, коли ми опинилися за порогом. — Інакше навіщо тобі за вечір викидати таку купу грошей?

— Це тебе не стосується, — холодно відповів я, щільно причиняючи за собою двері. — Не сунь носа не в свою справу, чорт забирай!

— Якщо хочеш, можу підмішати твоїй подружці в коктейль кілька крапель «коби», — метрдотель змовницьки підморгнув.

— Чого?

— Ти давно повнолітній?

— Років двадцять, — мені вже набридли ці розмови загадками. Може, і справді докинути йому сотню і затопити в писок?

Він недовірливо хитнув головою і озирнувся — коридор був порожнім.

— Ти відмінно зберігся. Я пам’ятаю: прогулянки, гольф. Ну добре. Це афродізіак — суміш шпанської мушки з легким наркотиком. Щось на зразок таблеток «екстезі». Викликає сильне статеве збудження і, — він приклав великий палець до скроні і клацнув язиком, — притупляє самоконтроль. Я капнув чотири краплі одній недоторці, і вона сама накинулася на мене в автомобілі і… — він нахилився до мого вуха. В його голосі з’явилися торжествуючі нотки. — Чотири рази! А потім…

Цей метрдотель страшний хам. Його балачки суперечили моїм чистим, високим помислам.

— Ну добре, — обірвав я його. — Капни їй пару крапель в останній бокал.

У цей час у двері навпроти щось ударило зсередини і пролунав звук розбитого скла. Двері відчинились. На порозі з'явилася дівиця років дев’ятнадцяти зі скуйовдженим волоссям у чорній вечірній сукні. З нижньої частини сукні було видерто великий шмат тканини. На обличчі темнів синець в тон шитва на комірі метрдотеля. Тієї ж миті чоловіча рука обвила її шию і потягла досередини. Я побачив відкритий рот, розширені зіниці, а за ними — обличчя того типа, котрий пильнував гроші на вокзалі. Його погляд зупинився на мені, а в очах промайнуло здивування. Мабуть, він рідко зустрічає тут типів на кшталт мене — братів португальського секретаря. Власне кажучи, я теж був трохи здивований, адже він давно вже мав перетворитися на біфштекс.

Двері зачинилися, приглушивши крик. Метрдотель поставився до того, що відбувалося, абсолютно байдуже.

— Слухай, хлопче, не знаю хто ти, мене це не обходить. Диваків тут вистачає. Мені не звикати. Але якщо даси ще трохи грошей, я організую тобі автомобіль з водієм. Можу «Волгу» або «Мерседес».

Я вибрав «Мерседес».

— Тільки ось що. Я