Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

СЕРГІЙ: Нас на «Дитятках» не зупиняють, ти що, не знаєш? Те ПУСО цивільне, там військових не чіпають… Ми до їх півмілірентгена за годину, з якими вони випускають, зроду не відмивались…

ЛЕЙТЕНАНТ: А якщо зупинять?

СЕРГІЙ: Ну, не зупинять… Коротше, ми на нього не потрапимо…

ЛЕЙТЕНАНТ: Як?

СЕРГІЙ: Та то вже наші справи…

ЛЕЙТЕНАНТ: А як вас раптом зацапають?..

СЕРГІЙ: Та не зацапають.

ЛЕЙТЕНАНТ: Ні, а якщо?

СЕРГІЙ: Та ні, я ж сказав?

ЛЕЙТЕНАНТ: Ні, а якщо все ж раптом..?

СЕРГІЙ: Ну добре вже… Пиши тоді нам в путівках, що ви там на нас наміряли, і пиши: «Випущені на Чорнобиль». Ми назад в Чорнобиль машини відженемо, на нашу стоянку.

ЛЕЙТЕНАНТ: Ага, так я вам і повірив — «у Чорнобиль»! Тільки за шлагбаум — і наліво! Із зони — ф’юіть! (і він міцніше затискає в руці оберемок документів-путівок машин розвідки)

СЕРГІЙ: Та ні! Ми справді на Чорнобиль поїдемо!

Звучить непереконливо: брехати Сергій не вміє.

Лейтенант хита головою — «Ні»..

СЕРГІЙ: Припливли… Ну давай, пиши нам тоді на могильник, працівник ти такий старанний…

ЛЕЙТЕНАНТ (пише): Не. Можна. Бруд. Із зони. Розвозити.

Його ручка виводить у путівках: «Рівень радіації після 3-ї обробки… Відправлена на площадку відстою техніки. Начальник дозпосту ПУСО „Рудня-Вересня“ л-т…» і його підпис та прізвище…

За кілька метрів за шлагбаумом — траса! Машини вільно мчать на виїзд із зони — одна за одною… Робочий день закінчується…

СЕРГІЙ (підкреслено пригнічено): А ми — на могильник…

ЛЕЙТЕНАНТ (урочисто вручає Сергію пачку путівок): На площадку відстою техніки!

СЕРГІЙ (знущається): Дякую за службу!

Йде неквапом вздовж своєї колони, роздає путівки. Щось тихо говорить кожному водію. Ті нахиляються ближче, кивають розуміюче. Щось затівається…

Броники — один за одним — підтягуються до найпершого, командирського 80-го броника — в тугу щільну колону…

СЕРГІЙ (зі свого броника): ПА-А МАШИНА-А-АМ! Заводь! (урочисто) На могильник — вперед!

80-й броник рушає, за ним вся колона. Сергій схиляється в люк, — і, оглянувшись, чи не бачить лейтенант з ПУСО, — вдягає шоломофон, клацає тангентою-перемикачем на шиї: «Я — 80-й. Як чуєте? Прийом.»

У брониках над люками стирчать голови командирів, теж в шоломофонах. Хитаються довгі антени… Броники один за одним відвертають від саморобного шлагбаума. Колона дисципліновано, не розтягуючись, на добрячій швидкості — їде до могильника, до «площадки відстою техніки», стоянки, обгородженої колючим дротом — прямо у її розчинені ворота: дерев’яні рами, запнуті колючим дротом і зараз гостинно розтягнені в боки…

…і проїздить повз них! Повз огорожу з колючого дроту — ковзає у шпарину між нею та лісосмугою!

За колючим дротом в ряд стоять вантажівки, легкові авто, автобуси.

КОЛЯ: Геть-геть-геть відціля! «Hanpa-ac-но старушка ждет сы-ына домой…»

СЕРГІЙ: Жодного БРДМа там нема!

КОЛЯ: I наших там не буде… «…ей скажут — ана-а зар-рыдает...»

…ковзає повз вартового за колючим дротом…

…з-за плеча якого стирчить багнет карабіна.

Вартовий уважно дивиться на проїжджаючу колону.

ПЕТРО (припав до бокового триплексу, занепокоївся): У нього ж бойові патрони!

КОЛЯ: Статут караульної служби забув? «Вартовий може вживати зброю тільки при нападі на пост або на нього самого»! А ми? Ми ж ні на кого не нападаємо! Ми — мирні люди! Ми — навпаки!

Голова Сергія над люком напружено видивляється шлях далі, оглядається на колону…

КОЛЯ (надавши обличчю строгого виразу, голосом вчительки, яка читає класу диктант): Помиті, але так і не відмиті броники змилися з мийки… Зми-ли-ся…

ПЕТРО: Не кажи гоп… Нас військова прокуратура за це — не..?

СЕРГІЙ: Обов’язково — якщо піймають…

КОЛЯ: Вони ж там нудьгують в тилу…

Колії між огорожею і лісосмугою вже наїжджені — машини розвідки тут явно не перші.