Василь Карп'юк - Ще літо, але вже все зрозуміло

сімдісєкь один. Але пшла через горівку. А мене ноги болє, то я шє не годна йти на Кородистий». Цвинтар на горі біля церкви, тому до нього справді важко піднятися з хворими ногами. То най так і буде, і ще не раз бабуся пригощатиме смачними яблуками, як було цього разу.

А найкращий усміх на бабусиному лиці з’явився, коли я вже мав іти, але згадав, що прийшов з гостинцем — мав цукерку на патичку — когутика, що їх продавали при вході до церковного подвір’я. Бабуся дякувала з майже дитячою радістю.

{ плюй на свою гордість }

Плюй на свою гордість. Будь малим звірком. Але не будь хижаком.

Слабкому набагато легше бути смиренним. Слабкість — це не кара, а дар. Ти вже не маєш тоді спокуси царювати. Тоді тобі хочеться лиш бути тихо.

Може здаватися так: от ти слабкий і кажеш, що добре бути смиренним. Ти не маєш стільки фізичної сили, як хтось, і кажеш, що хочеш бути пацифістом. І тоді можна сказати так: ти слабкий і шукаєш виправдання. Але це неправда. Насправді, завдяки твоїй слабкості, ти не мусиш пересилювати себе, боротися зі злими інстинктами. Ти можеш просто бути добрим.

Плюй на свою гордість. Будь кошеням, яке треться о ногу, коли хоче ласки, яке жалісливо нявкає, коли хоче до хати з холоду. Не будь гордим у стосунках із близькими. Не чекай вибачення, проси вибачення сам. Не випробовуй нікого. Випробовуй себе смиренністю, відданістю, податливістю на хороший настрій твоїх близьких.

Плюй на свою гордість. Сердитись і не говорити з близькими недобре. Спілкуймося між собою добрими словами. Бо слово — Бог. То хай буде між нами добрий Бог, щоб ми могли жити в мирі.

Тамуй злість і неспокій, коли можеш, і не давай знаку. Знищ його, вичави з себе. Коли ж не можеш упоратися сам — усе розкажи людині, яка тебе схвилювала. Порозумійтеся. Най буде між вами слово розсудливості.

Скільки так є, що людина може роками носити у собі образу. І та образа, як хвороба, буде їсти її. Недобре може бути й тому, на кого ця образа спрямована. А все через гордість.

Не треба гордитися своєю землею. Можна просто любити її, не протиставляючи іншим землям. Бо це хибно. Це так само, як протиставляти Бога Богові. Треба любити людину. Людину в людині. Людину в собі. Людину в довколишніх. А в людині треба любити Бога.

Тіло є землею. Кожна людина — твоя рідна земля. Крізь кожного з нас проростуть гарні квіти й інші ними втішаться. Втішиться в людині Бог плодом своєї землі, свого тіла.

Плюй на свою гордість. Не май її. Твоє тіло не більше, ніж квітка, не менше, ніж земля. Ти — земля. Ти — квітка. Твоя душа не має слабкості. Вона у світлі Бога. Не жалій добрих слів. Не жалій добрих слів. Ми всі з однієї землі.

{ пісня про любов }

Останнім часом усе якось зринає тема любові. Різної. Найбільше між чоловіком і жінкою.

Ми з Оксаною вирішили називатися Деталями. Лише разом стаємо цілістю. Я й раніше так думав: є собі чоловік і жінка, вони живуть і функціонують. А потім між ними появляється Бог, і вони стають Людиною.

Можна до всього ставитися зі скепсисом. Але є Бог, який є Любов. Коли між нами є Любов, значить, між нами є Бог.

Християнська Любов найперше жертовна, а тоді віддана і смиренна. Коли між нами є жертовність, відданість і смиренність, ми любимо одні одних. І йдеться не лише про чоловіка та жінку, а й про батьків, дітей, рідних, друзів, знайомих, незнайомих, але рідних.

Християнська Любов не може мстити. Не може мати кордонів. Ти або визнаєш у собі Бога і стараєшся жити за його заповідями, або пробуєш бути «над» цим і «не впадати у релігійний фанатизм».

І справді, християнська Любов може виглядати фанатичною. Адже ми звикли жити за розрахунками й укладати лише ті угоди, які здаються нам вигідними. Якщо ж умови міняються, то хочемо не гаючись розірвати угоду. Бо шукаємо комфорту.

Християнська Любов не є винятково насолодою. Не є моментальною насолодою. Більше того, спочатку це велика праця, а вже відтак задоволення від утоми.

Потім про Любов запитувала одна подруга. Я їй теж говорив про Деталі. Це не значить, що для Любові людина має бути ідеальною. Навпаки, кожен наш ґандж є лише тим виступом чи тією западиною, які, після з’єднання з іншою Деталлю, роблять конструкцію Людини максимально міцною.

А ще Любов усеохопна. В одній зі своїх казок Богдана Матіяш говорить: «Коли не можеш бути всім для когось одного найдорожчого, будь усім для всіх».

Ми не мусимо жити як всі. Ми не мусимо знайти негайно хоч когось. Ми можемо знайти свою Деталь у ранковій юності. А можемо й у пообідній зрілості.

Виступи і западини наших тіл і душ можуть бути придатними для складання конструктора Людини з найменшого віку, а можуть і потребувати всіляких коректив, які життя робить тільки з часом.

Людина, яка має в серці Любов Бога, ніколи не буде скаржитися, що чогось нема, а тільки дякуватиме за те, що є. А ще можна й дякувати за те, чого нема, бо, значить, і не потрібно.

Краще покладатися на Бога. Краще покладатися на Любов. Наші угоди ніколи не можуть бути досконалими. Наші плани ніколи не можуть бути втіленими напевне. Як з