Іван Німчук - 595 днів совєтським вязнем

слідство. А за хвилинку стіна знову розсунулась, я виступив на коридор і мене повели вже без пригод дальше. Пізніше переживав я таку «хованку» у стіні ще нераз, але це вже не робило на мене ніякого вражіння. Зазначу ще, що такі місця для сховання вязня були розміщені в різних місцях коридорів Лубянки, але вони були так замасковані, що, дивлячись на ту стіну, ви ніяк не пізнали б її призначення, тим паче, що й того ґудзика, за потисненням якого стіна розсувається і засувається, якось не було видно.

По тій першій візиті у слідчого Сіґова стали мене покликати до нього частіше в різних порах дня і ночі. Він далі збирав та списував мої ґенералії і далі цікавився відносинами у Львові. Я оповідав йому про гостру міжнаціональну боротьбу у Львові, про переворот 1918 р. та про здійснення українцями права самовизначення у Львові і в цілому краю. Розповідаючи йому про тодішні бої за Львів між українцями й поляками, змалював я йому й погром жидів, що його перевели поляки після уступлення українських військ зі Львова 22. 11. 1918 p., свідком чого є масові жидівські могили на Янівському цвинтарі. Оповідав я широко і про гірку долю українського народу в Польщі, яка намагалася зрештою всіми силами сполыцити не тільки українців, але й усі інші народи: білорусинів, жидів, німців та литовців, що творили понад 40% загалу населення в польській державі.

Що ж до мого слідства, то воно не пішло з Сіґовим дальше того, що було у Львові.

Автім він дуже мало орієнтувався в міжнаціональних, а іце менше в партійно-політичних відносинах нашого краю, і тут мабуть була причина того, що він мене так багато про ті відносини розпитував. За ввесь час він тільки раз підняв на мене голос. Це було тоді, коли я не хотів без попереднього прочитання підписати одної сторінки зізнань, що їх він зі мною списав. Але він швидко опанувався і, хоч кудись спішився, дав мені ту сторінку спокійно прочитати, після чого я її підписав.

З переслухань у Сіґова пригадую собі ще деякі цікаві моменти, про які тут розповім.

Коли мене привели перший раз до нього, то я, нестрижений і небритий від 6 тижнів, мусів виглядати мабуть страхітливо. А як мене покликали «на допрос» другий раз, мені вже обстригли машинкою не тільки голову, але й лице. І вийшло таке, що Сіґов мене не пізнав. Він довго мені приглядався і питався голосно, чи це я, чи не я. Але найкомічніша сцена зайшла за третім чи четвертим моїм переслуханням у нього, коли я застав його вперше не в цивільному убранні, а в гарній, новій уніформі. Він видався мені тоді зовсім іншою особою, якимсь новим слідчим, і я став говорити до нього по українськи, хоч до того часу говорив з ним по російськи. Сігов сильно сміявся, коли справа вияснилась і я сказав йому, що уніформа зробила його в моїх очах іншим слідчим.

Другий момент був такий: Одного разу Сігов спитав мене, де були в краю повітові організації УНДО. Я відповів, що у всіх повітових містах, і на його питання, в яких, я став їх вичислити, починаючи з заходу, від Ярослава й Перемишля. Це було йому задовго, він нетерпеливився і вкінці потягнув мене до мапи Польщі на стіні та просив переходити ті міста на мапі. Я знову почав із заходу, цим разом від Сянока, Самбора, і поїхав пальцем на північ. Тоді знетерпеливлений слідчий спитав: «А в Станиславові була повітова організація УНДО?» Коли ж я сказав: «Розуміється, що була», він захотів знати, хто був її головою. Я заявив, що в Станиславові в останніх часах зайшли в повітовім комітеті УНДО особові зміни, в їх числі й голови, але прізвища нововибраного голови я не знаю. Вже зовсім знетерпеливлений Сігов відкрив тоді карти: «А адвоката Юліяна Олесницького знаєте?» Я відповів, що особисто його майже не знаю, чому він дуже дивувався, і просив подати хоч найзагальнішу його характеристику. Після того я старався відповідати на дальші запити Сіґова про д-ра Юліяна Олесницького так, щоб йому нічим найменшим не пошкодити. Очевидно, було ясно, що Юл. Олесницький є тут, на Лубянці, і слідчий Сіґов такими нібито незамітними ходами здалека хотів дійти зі мною до його особи і дістати про нього якісь інформації. Відкривши таким робом Юл. Олесницького на Лубянці і знаючи вже про привезення туди разом зі мною през. д-ра Костя Левицького, д-ра Дмитра Левицького і посла Володимира Целевича, я утвердився ще більше в тому переконанні, що там перебувало тоді багато людей з верхівки УНДО.

Вкінці пригадую собі, як той мій перший слідчий на Лубянці витягнув одного разу з шуфляди забрані у мене при ревізії у Львові дрібні записки і збірку українських добродійних марок, яку я мав дуже добре скомплетовану. Він став переглядати ті записки та вимагав пояснень. Але в записках не було нічого цікавого, і мого слідчого заінтересувала куди більше збірка українських добродійних марок. Сігов почав переходити зі мною кожну марку зокрема та хотів знати якнайбільше про кожну з них. Так мені прийшлося дати йому цілу доповідь про марки т. зв. Боєвого Фонду Української Національно-Демократичної Партії з часів перед першою світовою війною, про марки Радикальної Партії з того ж часу і далі Рідної Школи, Ремісничої Бурси, Спортового Товариства «Україна», Пласту й інших організацій. Потім прийшла ціла низка марок Українського Легіону (Українських Січових Стрільців) з часу першої світової війни, як теж марки з портретами Шевченка, Франка, Драгоманова й інших українських діячів; накінець марки, що появилися були вже за часів нашої приналежности до Польщі. А що в тих марках була зображена, можна сказати, вся історія Західної України, то Сіґов слухав історії тих марок та пояснень до них з великим зацікавленням. По докладному перегляді він зібрав знову обережно, наче який філятеліст, всі марки, посортував їх і вложив разом з моїми записками назад до шуфляди. Тої збірки українських добродійних марок мені при звільненні з вязниці, на жаль, не віддали. Сумніваюся, чи є який українець у світі, що мав би тепер повну збірку українських добродійних марок від найдавніших часів аж по нинішні дні. Тому моя філятелістична збірка, що залишилася на Лубянці, є невіджалуваною втратою.

СВЯТИЙ ВЕЧІР НА ЛУБЯНЦІ

Де у важких хвилинах шукає рятунку людина? — 3 розмов на релігійні теми. — Чому в