Конор Костик - Епік

проштрикнула драконові око саме тоді, коли створіння почало прокидатись од чарів. Видовище моторошне, але дракон упав одразу.

Від’єднавшись, Ерік побачив, що Торстейн плеще в долоні.

— Молодці! Вбити крилатого дракона — справді видатне досягнення. Якщо вполюєте справжнього, ви забагатієте і прославитесь!

— Дякую, Торстейне, — усміхнувся BE. — Але наступного разу ми вже не хочемо жертв.

— Ну, зате було дуже цікаво. Я ще ніколи не бачив, як умирають крилаті дракони, тож і не знав, що вони прикидаються, — бібліотекар вочевидь радів, що мав нагоду набути такого рідкісного досвіду.

Коли гравці виходили з будинку, Торстейн торкнув Еріка за руку:

— Співчуваю, що з Гаральдом сталося таке лихо, — прошепотів він, зазираючи Еріку у вічі.

Ерік на мить потис простягнену руку:

— Дякую, Торстейне.

* * *

Усю дорогу додому діти сперечалися, здебільшого BE з Б’єрном. На думку Б’єрна, досвід підтвердив, що вони будуть знищені чимось несподіваним. Просто під час боротьби з драконами є дуже багато невідомого. Але BE був радісно збуджений: бій довів, що стратегія спрацювала. 3 цим висновком погоджувався навіть Б’єрн.

На той час, коли обидва сперечальники дійшли місця, де їхні стежки розходилися, між ними вже панувала похмура мовчанка. BE стомився, ненастанно шукаючи спосіб переконати Б’єрна протягом більшої частини далекої дороги. Сонце вже сіло, і вони бачили в долині вогники у вікнах своїх хат. Тільки хату Еріка повивала пітьма.

— Невже ти не розумієш? — востаннє намагався BE схилити Б’єрна на свій бік. — Ми от-от станемо найбагатшими людьми у світі. Невже ти можеш чесно прожити своє життя й не думати, що сталося б, якби ти спробував?

— Можу. Мене це взагалі не хвилюватиме. Адже я знаю, що сталося б. Я загинув би. Ми б усі загинули.

— Скажіть мені всі, — мовила Інгеборг, — чого б ви хотіли од життя? — Вона повернулася до Сігрид.

— Мені хотілось би оселитись у невеличкій селянській садибі, де-небудь поблизу.

— Б’єрне?

— Мені так само.

— BE?

Трохи розгубившись, BE засміявся, а потім відповів:

— Я хотів би бути успішним гравцем в «Епіку», як-от Свейн Рудобородий.

— Еріку?

— Не хотів би нічого кращого, як стати бібліотекарем.

— Що ж, ну а я, я хотіла б бути геологом, подорожувати, бачити нові землі й допомагати нашому світові знаходити ресурси.

Почувши це, Ерік здивувався, але перше ніж він вирішив, чи треба йому захоплюватися її метою, а чи лякатися, що вона має намір покинути Гоупський округ, Інгеборг говорила далі:

— Чи не здається вам дивним, що двоє людей, яким з огляду на їхні плани справді треба вступити до університету, ладні йти на ризик і битися? А Б’єрн і Сігрид, які гарантовано матимуть садиби, проти битви? Ну а щодо BE, — засміялася вона, — це мрія кожної дитини, коли вона вперше береться до гри. Я рада, що ти не втратив її.

Раптом Б’єрн повернувся до Еріка і прикипів до нього очима, а його обличчя страх як споважніло:

— Я вірю тобі, Еріку. Скажи мені щиру правду: чи можемо ми вбити дракона, чи це просто відчайдушна спроба знову побачити Гаральда?

Настала довга пауза, і Ерік відчув, як друзі чекають на його відповідь.

— Так. Ми можемо вбити Інріата.

Розділ 13

Драконове лігво

оки Ерік піднімався сходами, щоб приєднатися до гри, його супроводило швидке, уривчасте торохтіння дощу по покрівлі.

Це добре: навряд чи хтось за такої негоди буде в садку й обрізуватиме дерева. Дощ урятує решту гравців від будь-яких проблем із родинами. Ерік сумнівався, що Б’єрн та Інгеборг розкажуть своєму батькові, на що вони замірились, і то саме тоді, коли Рольфсон, здається, тішився, що вони підуть до Майклгардського університету.

# УСМІШКА

Ерік бачив сотні разів, як Попеля вилізає зі своєї скриньки, проте її поява однаково сповнювала його щастям. Вона видавалася майже живою, і Ерік радів, що зараз увійде до гри з її проворністю та відвагою.

Тиша. Мить передчуття, а потім величезна хвиля барв і звуків зарокотала й поглинула його.

Цікаво, в Ньюгейвені теж дощило, й мокра бруківка блищала, відбиваючи кольорові вивіски крамниць, схилені над вузькими вуличками. Попеля мчала, перестрибуючи через великі калюжі, аж поки забігла до чорно-білого будинку торгівця мисливським спорядженням.

Скинувши каптур, Ерік подивувався різноманітності товарів у просторій торговельній залі. Зі стелі звисала величезна металева пастка на ведмедя. На широкому стенді, прикріпленому до однієї стіни, були виставлені різноманітні ножі. Всюди на підлозі громадилися купи мотузок, наметів, одягу, черевиків і шкур. На стінах були розвішані голови тварин і страховиськ, зокрема лютого дзьобатого грифона, однооких циклопів і три голови химер.

З оббитих залізом дверей у глибині зали вийшов дужий і кремезний чоловік:

— Ага. Ти, напевне, Попеля.

— В ім’я помсти, звідки ви знаєте моє ім’я? — здивувався Ерік.

— Тут, дівчино, немає таємниць. До моєї крамниці зазирає небагато покупців, які відповідають твоєму описові. Твоя мати Фрея попросила мене приготувати для тебе трохи стріл.

— Ой, звичайно. Тож вони готові?

— Атож, готові. Стріл багато. А ти — тендітна дівчина. Я скажу помічникові, щоб допоміг тобі, — крамар зник у дверях у глибині, гукнувши через плече: — І зичу тобі доброго полювання.

У супроводі помічника з незручною ношею перев’язаних пучків стріл Попеля йшла мокрою бруківкою до головної набережної, де вона мала зустрітися з рештою гравців.

Дійшовши, Ерік побачив, що BE, Сігрид та Інгеборг уже чекають його під тентом взуттєвої крамниці, блакитні смуги якого змокріли й посіріли від дощу.

— Привіт, Еріку, або ж треба казати, Попелю, — махнула рукою відьма Інгеборг, широкий рукав її темно-зеленої сукні відкотився аж до плеча.

— Ну, стріл нам тепер не бракує, — мовив BE, що стояв коло не меншого запасу стріл, натомість Сігрид та Інгеборг не мали коштів придбати так багато, коло них стояли дві невеличкі в’язанки.

— Моя мати продала все, що мала, щоб купити їх.

BE засміявся:

— Хоч як би я хотів, щоб моя мати вчинила так само, я аж ніяк не можу розповісти своїм батькові-матері про це, аж поки все не скінчиться. Дива, а де ж Б’єрн? Я вже хочу рушати. Адже подорож довга.

Саме тоді на площу, загуркотівши, виїхав запряжений віслюком віз. Поряд із віслюком тупотіла дебела сіра постать Б’єрнового персонажа, проте без жодного обладунку.

— Б’єрне! — вигукнула Інгеборг. — Де подівся твій шолом?

— Я все продав.

— Добра ідея, — похвалив BE. — Ця спроба — все або нічого. Фактично… — він повернувся до Попелі: — Еріку, а