Конор Костик - Епік

Як добре знав Ерік, Б’єрн може бути вкрай упертим, а похмурий вираз обличчя свідчив, що його годі зрушити з місця.

— Б’єрне, будь ласка, — почав він, перше ніж приятель бовкне те, чого вже ніколи не повернеш. — Не вирішуй одразу. Принаймні подумай про це і приходь до нас на арену. Ми зможемо потренуватись.

— Бібліотека не може витворювати драконів, — зазначив Б’єрн.

— Так, але може дати нам для тренувань крилатих драконів, а вони дотримуються тієї самої стратегії.

Ерік розумів Б’єрна аж занадто добре. Щось у його душі, сумовитий голос, який промовляв уночі, коли він був сам зі своїми думками, уже висловлював ці заперечення, і не тільки їх. Важко було не визнати, що Б’єрн має слушність, що розважливіше зберегти здобутки, які підвели їх так близько до університету, ніж втратити геть усе під час марних намагань убити дракона. Аж раптом несподівана підтримка відвернула Еріка од дедалі тяжчих думок про поразку.

— Що ж, думаю, Ерік натрапив на важливий слід! — плеснув у долоні BE, завзяття вочевидь виповнювало його тіло енергією. — Б’єрне, ти ж не можеш відмовитись од тренувань на арені. І, знаєш, б’юсь об заклад, що воно спрацює, — запал в очах BE полискував самоцвітами, золотом і славою.

— Гаразд. Побачимо, що станеться на арені, — мовив Б’єрн: таж він поважав BE. До нього як до найстаршого й найдосвідченішого гравця треба було ставитися серйозно.

* * *

Коли Ерік біг додому, щоб узяти трохи фруктів і води, пітьма, що затьмарювала вчора його думки, почала розвіюватись, і хлопець був майже радісний, коли проходив повз Фрею в кухні.

— Ми йдемо до Гоупської бібліотеки, щоб потренуватися з драконом!

— Добре, любий Еріку, добре. — Материн голос звучав ніби байдуже, але Ерік не міг не заговорити тепер до неї.

* * *

# УСМІШКА

Попеля видавалася жвавою, надто в чоботях лорда Люпина, що сягали їй по коліно, ці чоботи Гаральд позичив їй для випускного турніру, а тепер вона могла мати шанс ніколи не повертати їх.

Якесь виття, навколо вихором закрутилися барви, і він знову в «Епіку».

Попеля швидко пробігла вуличками Ньюгейвена, аж поки вийшла на широку вулицю, що вела до амфітеатру. Вхід до нього прикрашала пишна кам’яна арка, вчетверо вища за людину. Вгорі між камінням, майже непомітні, походжали голуби, замастивши стіну рештками своїх трапез. На арені було тихо. Дуже мало людей витрачали час на тренування, коли можна заробляти шеляги. Щораз вищі яруси сидінь були мовчазні й порожні; вони тяглися, ряд за рядом, до ледве помітних статуй навколо верхнього краю амфітеатру.

З’явилися інші гравці: Б’єрн в образі свого круглоголового кремезного воїна, BE як стрункий воїн-ельф із довгим сталевим мечем, цілителька Сігрид у простій вовняній сукні та Інгеборг — молода відьма.

— «Остерфіордські гравці», ви готові? — пронизливо пролунав у повітрі голос бібліотекаря, відлунюючи над стадіоном.

— Торстейне, хвилиночку, будь ласка, — махнув рукою Ерік, наказуючи гравцям зайняти позиції. Всі вони мали луки, цілителька й відьма видавалися дуже незграбними з такою зброєю в руках, натомість ельф BE був природженим лучником.

— Тепер готові.

— Іде подоба крилатого дракона.

Блимання в центрі піщаної арени перетворилось на лютого величезного сріблястого дракона. Дракон одразу знявся в повітря, розганяючи вихори колючого піску. Ледь побачивши лють у червоних очах дракона й відчувши тепло, випромінюване його тілом, Ерік здогадався: щось не клеїться. Дракон зі страхітливим ревом вивергнув з пащі полум’я, й геть усе почорніло.

Замість від’єднуватися, Ерік зачекав, у вухах і досі дзвеніло, він не сподівався, що так довго буде в пітьмі, не сподівався, що таке станеться з ним.

— Перезапуск. Готові? — пролунав у пітьмі Торстейнів голос.

— Так, будь ласка.

— За мить, — усміхнувся бібліотекар. — Не часто можна побачити, як команду знищують так швидко. Може, хочете менш небезпечне створіння?

— Ні, Торстейне, дякую. Цього разу щось пішло негаразд.

— Еге ж, тут годі сумніватись.

Вихор барв і звуків повернув Еріка до Попелі й амфітеатру.

— Вибачте мені всі. Я був неготовий. Коли він з’явився, я стояв з похиленою головою, — признався BE нерішучим, украй зніяковілим голосом.

— А я не влучила, — додала Сігрид.

— Пусте. Тепер готові всі? — запитав Ерік. Коли всі відповіли ствердно, він гукнув: — Торстейне, будь ласка, ще раз.

— Він уже йде.

Цього разу, перше ніж дракон мав змогу напасти на кого-небудь, BE поцілив у нього стрілою. Дракон повернувся до BE, але тут вистрелив Б’єрн, стріла відскочила від хребта створіння, проте удар був досить чутливий, щоб відвернути його увагу. Потім знову вистрелив BE. Дракон крутився на всі боки, інколи наближаючись до супротивника, коли якийсь лучник надто барився, вставляючи стрілу в лук, але стріла завжди вражала його, перше ніж він міг підійти досить близько, щоб дихнути полум’ям. А коли, як часом траплялося, не влучали обидва лучники з одного майданчика, стріляла Попеля, спонукаючи дракона повернутися до неї й даючи решті гравців час відновити вогонь.

Стратегія давала напрочуд добрий результат!

Повільно, але невблаганно дракон виглядав дедалі виснаженішим і пошарпанішим од стріл, що пронизали його тіло. Уже не здатний літати, він сичав, шарпаючись то в один бік, то в другий, не маючи можливості, а то й сили підступити до жодного супротивника. Зрештою він упав.

— Диво! Спрацювало! — радів BE, і його воїн-ельф підкидав у повітря зброю.

— Стривайте! — зойкнула Сігрид. — Дивіться, хвіст іще ворушиться!

Перше ніж команда встигла відреагувати, дракон сіпнувся, піднявшись над цілителькою Сігрид, його вдавана смерть порушила модель, яку визначили собі гравці. Дракон увіткнув ікла в її захищене шкіряним обладунком тіло, й почувся досить сильний, моторошний хрускіт.

— Га-га! — сміливо побіг уперед BE, вимахуючи мечем.

Дракон блискавично повернув голову й порснув на ельфа гарячою, мов розплавлений метал, слиною, миттю вбивши його.

І Б’єрн, і Ерік витягли мечі й підступили ближче. Повітря розпливалося маревом від розпеченого тіла дракона, а його гучне хрипіння не давало почути, що позаду них кричить Інгеборг.

Хоча дракон був поранений, удари його пазурів все ще залишалися разюче швидкі. Тендітній Попелі пощастило прокотитись під пазурами, а Б’єрн упав мов підкошений, коли дракон мотнув головою вниз і схопив його зубами за плече. Тіло Б’єрна зашарпалось, як паличка в зубах собаки, й не було жодного сумніву, що він уже мертвий.

Синій спалах над плечем, і дракон знерухомів, заціпенівши од чарів.

— Ну! — крикнула Інгеборг.

Попеля кинулась уперед і, ефектно махнувши рапірою,