Конор Костик - Епік

Еріка:

— Як вони могли?

— Не знаю. Після того, як я розповіла їм, я й справді не знаю. Мабуть, його слова переважили мої, і він був їм дуже потрібний, і байдуже, що Гаральд ішов у вигнання. — Мати глянула на сина: — Еріку, ти думав, що робитимеш, якщо й мене пошлють у вигнання або якщо я вирішу піти до батька?

— Так.

— Ну?

— Я піду з тобою. Хіба що…

Мати чекала, поки він говоритиме далі.

— Хіба що, перше ніж їхати, я востаннє спробую вбити Червоного Дракона.

Ерік здивувався, побачивши, як мати схвально кивнула головою:

— Чом би й ні? Нам нема чого втрачати. Що тобі треба? Я продам задля тебе все спорядження свого персонажа.

— Здебільшого стріли, цілі діжки стріл.

— Гаразд. — У голосі матері чулися радше зневіра і втома, ніж надія.

— Мамо!

— Що, Еріку?

— Ти хочеш, щоб я почав обрізати дерева?

Мати гірко усміхнулася, почувши це запитання:

— Ні, тепер це вже не має сенсу. Той, хто прийде сюди після нас, нехай і обрізає.

Розділ 12

Ніхто не вбиває драконів

ано-вранці поривний вітер збурив море, і далеко на обрії білі баранці ще й досі вперто бігли до берега, а вздовж узбережжя каміння і брили були сірі й слизькі від шумовиння.

Раз по раз озивався далекий, ледь чутний гуркіт, коли невгамовне море накочувалось на рінь у затоці.

— Ну? — виклично запитав Ерік.

BE сидів на скелі, мимоволі збиваючи великим пальцем дрібні камінчики, намагаючись поцілити ними в калюжу серед каміння:

— Я приголомшений. Гаральда вигнали за насильство. Чому він удався до нього?

— Слухай, йолопе! — блиснула очима Інгеборг. — Таж Ерік сказав, що це приватна справа.

— Справді, — трохи знітився BE. — Однак це важко зрозуміти.

— Я не пробачаю насильства. Я тільки кажу, що він утратив самовладання за обставин, які нікого б не лишили байдужим, — пояснив Ерік.

— Еріку, — урвала його Інгеборг, — тобі не треба виправдовуватись перед нами. Ми твої друзі і ми на твоєму боці, правда? — Вона глянула на BE. — І ми хочемо, щоб Гаральд повернувся. Отже… — вона на мить замовкла. — Ти казав, що маєш план. Розкажи нам про нього.

— Мені це не подобається. Адже ви знаєте, що існує кара за переховування вигнанця, — зажурено мовив Б’єрн.

— На мою думку, тут можна дати якусь раду.

— Гаразд, Еріку, розповідай, — сягнув рукою вниз BE і набрав ще одну жменю гладеньких камінчиків.

— Думаю, слід примусити Центральний Комітет ухвалити закон про амністію всіх, хто живе на острові Рофтиг.

— Еріку, це блискуча ідея! — підскочила Інгеборг, замахавши руками. — Слухай, Б’єрне. Нічого незаконного. Гаральд знову повернеться до нас, і ми зможемо жити як звичайно.

— Крім однієї невеличкої проблеми, — глузливо усміхнувся BE.

— Ти маєш на увазі, що Центральний Комітет ніколи не піде на таке. — Ерік знав, що наступний елемент аргументації вирішальний: — Ось чому нам спершу треба вбити Червоного Дракона, — видав він давно наготовану відповідь.

BE, здивувавшись, мимоволі розслабив руку, й усі камінчики повипадали:

— Ану, повтори ще раз?

— Спершу нам треба вбити Інріата, Червоного Дракона. Тоді ми скористаємось його багатством, щоб стати непереможною командою. Після цього запропонуємо амністію.

— Що ж, можна тільки похвалити твою сміливість, — широко, як і завжди, усміхнувся BE, і ця усмішка завжди видавалася радше цинічною, ніж зичливою.

— Дракон. Таж це неможлива річ, — висловилася за всіх Сігрид. Навіть Інгеборг видавалася скептичною.

— Ні, можлива. Я думав про вбивство дракона цілими годинами й переконаний, що його можна вбити. — Ерік підвівся, щоб бачити всіх і оцінити їхню реакцію. — Я щиро вважаю, що в логіці стратегії дракона є ґандж.

— Ну? — зацікавився BE.

Підібравши великий камінь, Ерік підійшов до латки мокрого піску:

— Ось печера дракона, — він кинув камінь. — Ось Б’єрн, ось Інгеборг, ось Сігрид, а це, BE, ти.

Чотири хрести на піску сформували майже півколо, звернене до каменя, з проміжком між верхньою і нижньою парами гравців.

— Тепер я викликаю дракона й відбігаю сюди, — Ерік накреслив хрест у прогалині, тож тепер вони всі перебували приблизно на однаковій відстані одне від одного. — Тим часом стріляє Б’єрн або, якщо він не влучає, Інгеборг. — Ерік підвів очі й побачив, що всі уважно слухають його. — Суть полягає в тому, що дракон обирає собі за ціль останнього гравця, який вистрелив у нього. Тож він обертається. Але перше ніж він приготується дихнути вогнем на Б’єрна, з протилежного боку стріляє BE або Сігрид. Тож він тоді знову обертається. Зрозуміли?

— Розумію. Отже, ми змушуємо його обертатися. Ніколи не дозволяємо йому підійти до когось надто близько. — BE повагом роздивлявся позначки. — Крові та помсти, Еріку! Якщо твої міркування слушні, це може спрацювати.

— А як щодо тебе, Еріку? Що робить Попеля? — запитала Інгеборг.

— Я буду готовий про випадок, якщо ми не влучимо двічі підряд. Тоді Інріат опиниться на моєму шляху, аж поки ви знову змусите дракона повернутися на позицію, яка вам потрібна.

— А якщо й ти не влучиш? — повільно запитав Б’єрн.

— Тоді ми всі дуже швидко загинемо.

Б’єрн спохмурнів, але BE зацікавився:

— А як щодо дистанцій? Ти вивчав їх?

— Авжеж. Я точно знаю, де треба стояти, і довжину його вогненного подиху.

— Гаразд. Я згоден, — BE підвівся й потер долоні, очищаючи їх від прилиплих дрібненьких камінчиків. — Б’єрне, а ти що скажеш?

— Вибачте, як на мене, це погана ідея. Я знаю, що Ерік прагне повернути батька, але, думаю, нас усіх уб’ють. — Б’єрн поглянув униз на каміння з виразом крайнього невдоволення на обличчі. Він не любив не погоджуватися зі своїми друзями.

— Б’єрне, але ж подумай про багатство. Уяви собі тисячі й тисячі візантинів скарбу. Якщо Ерік має слушність, нам не треба навіть іти до Майклгарда, ми станемо багатими і славетними!

— Та якщо… — насупившись, похитав головою Б’єрн, — якщо Ерік має слушність, чому ніхто інший не вбив його раніше?

— Я згодна з Б’єрном! — вигукнула Сігрид. — Сільські діти просто не можуть убити дракона. Нині ніхто вже не вбиває драконів. Якщо його і вб’ють, то тільки люди з Майклгарда з усіма їхніми чарами і дорогим спорядженням.

— Просто ніхто вже навіть не думає про вбивство драконів, — заговорила Інгеборг. Ерік знав, що може покластися на неї. — Тільки наш Ерік. Ось чому він побачив те, чого не помітили вони. — Вона повернулася до брата. — Нумо, Б’єрне. Спробуймо.

— Ні. Це безнадійно.

Інгеборг розчаровано тупнула ногою:

— Ти завжди боїшся, що з тобою щось станеться. Але життя не таке. Ти повинен бути творчим, намагатися змінити ситуацію. Там, у Центральному Комітеті, вони знають,