Ульф Старк - Диваки і зануди

своїм черевиком об другий так, що носки в них загнулися і зарили, як два збиті винищувачі, просто у ворсистий килим.

Ми протаранили всю виряджену братію і гримнулися об стіл із креветками. Ваза гупнулася об вазон, де росла середземноморська пальма, й розбилася в друзки. Сама я м’яко впала на килим. Хоч добряче забила голову. Я лежала на Катті, і мої руки досі були зчеплені в неї за спиною.

— Ух! — видихнула Катті. — А ше не жанадто?

Я силкувалася підвестися з підлоги. Але поверх нас лежала скатертина, яку ми стягнули, і що більше я намагалася вибратися з-під неї, то дужче в ній заплутувалася.

Каттіні очі стріляли сміхом.

А я мало не плакала.

— Що ви там на підлозі робите? — спитав хтось із вирядженої братії.

Катті цмокнула мене в щоку.

— Може, ше полежимо, любий, — стиха запропонувала вона.

— Ні, — відповіла я.

Нарешті ми звелися на рівні. Я скрізь бачила єхидні усмішки. Мене охопила злість і пробирали дрижаки, але я намагалася усміхатися. Доки це триватиме? Куди Катті мене знов тягне?

Тієї миті Пепсі увімкнув торшер, над яким проморочився цілий вечір. Ураз засяяло й замерехтіло яскраве червоне світло, перетворюючи порожній куток кімнати на справжній майданчик із дискотекою, звідки в наші спраглі вуха влітали жалібні співи «С’юзі та Банши».

— Ходімо, — сказала Катті й потягла мене на той мерехтливий майданчик. — Потаншуємо.

Як же танцюють хлопці? Тут уже я завиграшки могла себе виказати. Звичайнісінькими рухами. Я намагалась танцювати вайлувато, по-дурному копіюючи такого собі Траволту, що недавно гупнувся головою об стіл. Я заздрила Катті, яка підгинала ноги й похитувала тілом так, що коси розвівалися, а груди, підтримувані корсетом під блузкою, аж підстрибували. Мабуть, їй хотілося бути схожою на Дженіфер Біле, що грала у фільмі «Танець-спалах», якого я не бачила. Але вона дивилася його з Ісаком.

Якби я була хлопцем, то закохалася б у неї, подумала я.

Якби я була хлопцем, то лежала б у ліжку і мріяла б про неї перед сном.

Якби я була хлопцем, то тужила б за її гострим язичком і золотистими очима.

Якби я була хлопцем, як Ісак, подумала я і так тупнула ногою, що від болю на очі навернулися сльози.

— Ти мені подобаєшшя, Ш-шимоне, — проспівала вона, обходячи мене колом. — Ніхто ще не кидав мене з такою приштраштю на підлогу і не машав під скатертиною пошеред вешірки!

— Це непорозуміння, — сказала я. — Усе це непорозуміння! Чуєш? Хіба ти не розумієш?

— Нічогішінько не рожумію, — відповіла вона й усміхнулася.

— Ти мені також подобаєшся, — вела я далі. — Але інакше.

— Як ше інакше? — прокричала вона мені у вухо.

Вона вихилялася так близько біля мене, що терлася грудьми об лапату сорочку Інґве, і мені здавалося, ніби то не її груди, а мої. А тут ще й ватяна качалка в моїх трусах «Olympia» десь сповзла.

Вона, певно, подумала, що я до неї залицялася: і тоді, як вкусила за язика, і тоді, як обваляла її в розсипаних креветках.

— Я не можу з тобою зустрічатися! — сказала я, намагаючись говорити твердим, крижаним голосом. — Нічого не вийде!

— Шо? — перепитала вона, наче вже щось почала розуміти.

Ми все ще стояли на місці, притулившись одна до одної.

— Це не твоя вина, — правила я далі. — Очевидно, проблема в мені.

— Яка проблема? — промурмотіла вона, натякаючи на те, що в разі чого може взяти на себе роль найдбайливішої медсестри.

— Просто ти мене не запалюєш, — сказала я, аби з усім покінчити.

— Ше й як жапалюю, — самовдоволено сказала вона.

— Ні, присягаюся, — мовила я насмішкуватим тоном.

— А пошілунки? А обнімочки? А… вше решта?

— То все випадково, — відповіла я.

— Та ти лайно!

І вона відважила мені ляща. А потім покинула мене саму посеред тих, що сміялися, переглядалися, шепотілися і танцювали на мерехтливому майданчику.

Пора було вшиватися. Краще б я сюди ніколи не приходила. Але якщо вже впорола таку дурницю і прийшла, то шкода, що мені не вистачило клепки вчасно вшитися.

Далі вечірка перетворилася на суцільний фільм жахів.

Я здебільшого то стояла, то никала туди-сюди. Відчуваючи на собі ображені сумні очі Катті, я шукала Ісака. Підсилювачі гриміли дедалі гучніше, і здавалося, що над забрудненим килимом, де не вмовкали танці, ревіли чорні бомбардувальники. Гурт, що називався «Слуги насолоди», жалівся на те, як їх усе втомило: втомило кохання, втомило життя. І всі під ці пісні танцювали. Катті танцювала з Ісаком. Вони так висіли одне на одному, ніби теж були дуже стомлені.

А я танцювала з Анною. Не тому, що мені хотілося танцювати. А тому, що хотілося бути ближче до них. Я підпихала Анну йти за ними, щоб можна було підслухати їхню розмову. Але я нічого не почула. Може, вони й не розмовляли. Може, просто грілися одне об одного.

Я відчула, що задубіла від холоду. Анна дивилася на мене крізь окуляри, в яких відбивалося мерехтливе червоне світло. Мабуть, вона ніяк не могла вгадати, який саме танець я танцювала. А на вечірку ця Анна вирядилася так, що стала схожа на паличника, який жив у неї вдома. На ній була брунатна, як чохол для спальника, сукня. А ще брунатні черевики. Та й коси в неї були брунатні.

Я весь час наступала їй на ноги. Щоправда, не навмисно. Анна мовби сама їх мені підставляла.

— Перестань! — крикнула вона так голосно, що всі обернулися.

Ну от, вони всі подумали, що я хотіла повалити її на підлогу або вщипнула там, де неприпустимо щипатися! У мене почервоніли вуха, ніби я й справді встругнула щось непристойне.

— Очевидно, він звик розпускати руки, — сказав котрийсь із вирядженої братії.

Мені довелося відійти.

Я стояла в кутку, і мною аж тіпало від злості.

Трохи згодом хтось відчинив двері в сад. У кімнату війнуло холодним вітром. Із гамором та сміхом хлопці й дівчата понесли надвір вугілля та ковбасу й заходилися розпалювати гриль, що з вигляду нагадував обрубок водостічної труби. Здавалось, на грилі тлів не жар, а зірочки, які нападали туди з неба, пахло пальною сумішшю і підгорілим м’ясом.

Я схопила собі шмат ковбаси з тріснутою шкіркою, що взявся сажею і мав такий самий жалюгідний вигляд, як і я.

Біля басейну, підсвіченого зеленим світлом, сиділи Ісак та Катті.

Вони сиділи й бовтали ногами у крижаній воді. Вони сиділи дуже близько й дивилися одне на одного. Навіщо я нап’яла на себе це бісове чоловіче вбрання? Яка несправедливість! Мені хотілося зіпхнути їх