Енн Тайлер - Блакитне мереживо долі

і чути подібне від тебе все одно, що слухати лібералів, які удають, що не помічають різниці у кольорі шкіри. У них що, немає очей? А в тебе вони є? Чи ти так намагалася змінити весь світ на краще, що на мить забула про те, що є кращим для нас?

— О, Денні,— усе, що могла відказати Еббі.

О, Денні.

4

У неділю вранці двері до кімнати, де спав Денні, були щільно зачинені, і всі попросили дітей не галасувати.

— Ідіть гратися на веранду, — сказала Нора хлопцям, коли вони закінчили снідати. — Тільки тихенько, не розбудіть дядька.

Та хоч діти старалися як могли і навмисно ходили навшпиньках, вони все одно створювали багато шуму. Хлопці штовхалися і лупцювали один одного, а потім бігли і падали, перечіпаючись через власні піжами, собака Гейді у цей час бігала навколо і гавкала.

На підлозі у кутку Бренда час від часу підіймала голову, дивилася на метушню, а потім знову вкладала голову на передні лапи і засинала.

Ред теж досі спав, тому ніхто не знав, як усе пройшло на залізничній станції.

— Я намагалася не заснути, — казала Еббі, — чекала, поки вони приїдуть додому, але, мабуть, задрімала. Здається, я вже не можу читати у ліжку, мені варто було сидіти у вітальні і чекати їх. Норо, ще чашечку кави?

— Я сама, ви сидіть відпочивайте, матусю Вітшенк.

Жінкам треба було б з’ясувати надалі, хто за що відповідає у будинку, але вони ще не встигли прижитися. Сьогодні вранці Еббі, як завжди, приготувала тости і пластівці. А потім прийшла Нора і використала всю упаковку яєць для яєчні, навіть нічого не спитавши.

Стім був ще у піжамі, Еббі у халаті, а Нора була вдягнена у сукню — білу, з темно-синіми гілочками — і сандалі, що підкреслювали її засмаглі ноги. На сніданок вона з’їла більше, ніж усі інші разом взяті, але так повільно і граційно, що здавалося, наче вона зовсім нічого не їла.

— Я тут подумала, — заговорила Еббі, — треба запросити дівчат разом із сім’ями на ланч. Я впевнена, вона будуть раді побачити Денні.

— Ми можемо влаштувати пізній ланч? — запитала Нора. — Ми з дітьми йдемо у церкву.

— Так, звісно, о першій годині тебе влаштує? Я приготую м’ясний рулет.

— Добре, ви поставите м’ясо у духовку, а я приготую інші страви, коли повернуся.

— Я думаю, у мене вистачить сил приготувати сімейний обід, Норо, — зауважила Еббі.

— Так, звісно, — спокійно відповіла невістка.

У розмову втрутився Стім:

— По дорозі я заїду в магазин і куплю все необхідне.

— Не хвилюйся, твій тато все купить, — відповіла Еббі.

— Мамо, але ж ми тут саме для того, щоб допомагати.

— Добре, тоді купуй у Едді, він запише продукти на наш із батьком рахунок.

— Мамо!

На щастя для Еббі, до кухні увійшов Ред (Еббі не любила говорити про гроші при ньому). На ньому був старий халат і капці, що шурхотіли по підлозі, наче мітла, у руках він тримав склянку, з якої зазвичай пив воду вночі.

— Усім доброго ранку, — сказав він.

— Доброго ранку, любий, — сказала Еббі, намагаючись встати зі стільця, але Нора вже заварювала каву для свекра.

— Із Денні все гаразд? — запитала Еббі.

— Так, — відповів Ред, влаштовуючись на стільці.

— Потяг приїхав вчасно? — запитав у свою чергу Стім.

Батько його або не почув, або вирішив, що на таке питання нема чого відповідати. Він потягнувся за яєчнею.

— Реде, є ще тости, якщо хочеш, — сказала Еббі, — житні, скуштуй.

Чоловік поклав собі велику порцію яєчні.

— Якщо я ще раз побачу цю кляту скульптуру, — заговорив він, — я сам піду її демонтувати. Просто сором! В інших містах на станціях якісь вишукані фонтани чи металеві скульптури. У нас же — величезний олов’яний Франкенштейн із серцем, що підсвічується рожевим і блакитним.

— А як Денні? — запитала Еббі.

— Та наче нормально, — Ред заглянув у глечик з вершками. — А є ще вершки?

Нора піднялася і пішла до холодильника.

— Усю дорогу ми говорили про бейсбольний клуб Балтимора — «Оріол», — продовжував розповідати Ред. — Ми обоє не віримо, що вони вийдуть у плей-офф.

— Ох.

— До речі, він припер із собою три важезні торби.

— Три?

— Я спитав, для чого стільки валіз, — Ред замовк, наливаючи у каву вершки. — А він відповів, що зимові речі займають багато місця.

— Зимові речі?

— Як ви їх донесли? — поцікавився Стім.

— Денні найняв носильника, і той доніс усе до машини. Однак хто-небудь із вас бачив колись тих носильників у Балтиморі, ще й після опівночі? Ага, отож-бо і воно. Але Денні одного знайшов. Якби я знав, то припаркувався б поближче до станції.

— Зимовий одяг! — повторила до себе Еббі і вираз її обличчя змінився.

— Смачна яєчня, — сказав Ред дружині.

— Це Нора приготувала, — відповіла та.

— Норо, смачна яєчня, — повторив він невістці.

— Дякую.

— Мабуть, треба звільнити гардероб у кабінеті, — сказала Еббі. — Але  ж ще потрібно кудись винести речі з комірчини і з гардеробу у кімнаті Стіма та Нори, — Еббі починала панікувати.

— Заспокойся, — сказав їй Ред, не відриваючись від свого сніданку.

— Я ненавиджу, коли ти кажеш мені заспокоїтися! — відповіла Еббі.

У розмову втрутилася Нора:

— Давайте я звільню місце у комірчині.

— Але ж ти не знаєш, куди покласти речі.

— Мамо, слухай, Нора чудово вміє складати речі, — сказав Стім.

— Так, я у цьому не сумніваюся, але…

— Доброго ранку всім, — сказав Денні, увійшовши до кухні.

Він був одягнений у футболку із зображенням групи String Cheese Incident і штани кольору хакі. Кудлате волосся було таке довге, що закривало вуха. (Як правило, чоловіки у сім’ї Вітшенків стриглися коротко). Він мав здоровий і бадьорий вигляд.

— Любий, я така рада тебе бачити! — привіталась Еббі й обійняла сина.

Денні стримано обійняв її у відповідь, а потім нахилився до собаки Бренди, яка метушилася у нього під ногами. Стім махнув йому рукою не встаючи, а Нора привітно усміхнулася: «Привіт, Денні».

— Що у нас на сніданок? — запитав він.

— Багато чого, сідай, — відповіла Еббі, а Нора пішла по каву.

— А де діти? — сідаючи, запитав Денні.

— На веранді, — відповіла Еббі. — Сподіваюся, це не вони тебе розбудили?

— Ні, я їх навіть не чув.

— Як ти доїхав?

— Непогано, — він поклав собі порцію яєчні.

— Ти міг почекати до сьогодні, у неділю потяги ходять порожніми.

— Він був порожнім і вчора, — відповів він.

— Ти так і працюєш у тій компанії, що займається кухнями? — запитав Стім.

— Ні, я звільнився.

— І чим ти зараз займаєшся?

— Зараз я сиджу тут, — відповів Денні і зверхньо подивився на Стіма.

Нора голосно сказала:

— Вибачте, мені треба зібрати хлопців до церкви.

Денні глянув на неї, а потім узяв виделку і почав снідати.

Хлопці страшенно зраділи, коли почули, що Денні вже прокинувся. Вони прибігли на кухню і почали залазити на нього, сиплячи питаннями