Fill - Серенада Ваяланда 2, Fill

Розділ 14

Ніліан спустився. Вже геть темніло. Він оглянув галявину й підняв очі, похмуро кидаючи погляд на сяйво.

— Мені щось підказує, що це не те, що ми шукаємо, — пробурмотів він, оглядаючи світло.

— Пропустимо? — запитав Торін.

— Та ні. Може, мені просто здається. Але ви відійдіть, — відповів Ніліан.

Клід оглянувся, ніби щось почув, і звернувся до Астеля:

— Колись ми думали, що то просто річка, але як виявилось, це гніздо водяної Селести! Дракон 3-го розряду, а може й 4-го! — гукнув він, тикнувши на піднявшуся воду в річці де-небудь далеко.

— Дивно, таких на півночі не було! Але не біда, і цього вб'ємо, — додав Клід.

Потім він звернувся до Ніліана:

— Ну, у нас з'явилася робота веселіша, самі впораєтеся?

Ніліан кивнув.

— Наскільки дракон далеко? Якщо знову під носом, то залишимо.

— Та що ти, миль 15 звідси.

— Добре. Торін, вам потрібен? Бо в мене є для нього інше завдання, — уточнив Ніліан, діставши з сумки щось.

Клід розсміявся.

— Не потрібен. Якось же 7 років вбивали драконів!

Ніліан кивнув. Клід і Астель стрибнули на коней і попрямували в бік Селести.

— Так яке там у тебе для мене завдання? — запитав Торін, споглядаючи за уїзджаючими вершниками. — Якщо знову якось пов'язано зимовою відьмою, я не піду, — додав він жартома.

Але Ніліан не звернув увагу на останні слова й просто розгорнув карту.

— Ми зараз тут, біля кордону, — він показав на карті місце. — Каталізатор мани тут завеликий. Це явно пастка, але кристал тут є, і я хочу його забрати.

— Мозахіст драний, — гукнув, сміючись, Торін. — Помреш — плакати не буду.

— Як тільки пастка спрацює, я миттєво телепортую себе і Ребеку сюди, — показав Ніліан ще якесь місце. — Там ми теж заберемо неактивований кристал. Твоя задача — взяти активований кристал тут.

— Що-о? — потягнув Торін. — Мене шлеш за межу кордону Нордалінсі?

— Так, тому що кристал активований, там його тільки забрати і назад, — він простягнув Торіну манову картку. — Як закінчиш, просто візьми і прострели цю картку, і тебе телепортує туди, де будемо ми. А якщо й натрапите на Нордалінців... з тобою Амілія.

Амілія гепнулася від здивування після цих слів.

— ЩО? Я ЩО ПО-ТВОЄМУ ЗУМІЮ ДОГОВОРИТИСЯ З УСІМА НА СВІТІ?!!!!

— Все, ідіть, у всіх мало часу.

— ТА ЯК ВІН МОЖЕ...

— Та все, пішли. Не хвилюйся, тронути тебе я нікому не дам. Тим паче навряд чи ми їх зустрінемо. — мовив Торін і простягнув їй руку, щоб та встала.

 

***

 

Амілія і Торін вирушили через кордон Нордалінсі, ковзаючи поглядами один на одного. Вони тримали строгу тишу, обидва занурені в думки. Торін, здається, був у своїй стихії — в елементі гри з небезпекою, але Амілія відчувала кожен свій крок на чужій землі.

Шлях був важким. Місцевість швидко змінювалася: широкі рівнини поступалися місцем густим лісам, а потім ще більш диким і похмурим територіям, що виглядали так, ніби ніхто не ступав на них десятиліттями. Вітер був прохолодним і гострим, немов звістка про неминучу небезпеку.

Торін, незважаючи на свою впевненість, частіше озирався, а Амілія, всупереч її спокійній вдачі, відчувала, як кожен її рух ставало важчим. Вони були на чужій землі, де кожна тінь могла бути прихистком для ворога.

Вони досягли місця, яке вказав Ніліан. Тут були великі сірі камені, що виглядали як натовпи скам'янілих людей, замерзлих у часі. У повітрі було відчуття магії, яка йшла від цих уламків, а потім Торін жестом показав на одну з тих кам'яних плит.

— Ось тут, — мовив він, натягуючи тятиву на луку.

Амілія стояла трохи осторонь, оглядаючи місцевість і дихаючи важко через перехід до такої місцевості. Вона ще не була готова до того, що знайшла за кордоном — кожен крок у її серці викликав нову хвилю тривоги.

Торін підійшов до плит і обережно поклав манову картку, яку йому передав Ніліан. Потім він повернувся до Амілії.

— Будь готова. Як тільки я зберу кристал, ми маємо вирушати назад.

В той момент земля під їхніми ногами здригнулася, і на місці зібрання уламків з'явився яскравий спалах світла. Виникла потужна енергетична хвиля. Кристал почав вивільняти свою магічну енергію, і хоча все виглядало під контролем, було важко сказати, чого очікувати від того, що сталося далі.

Амілія відчула, як її серце стало важким, а нерви напружилися до межі. Вона підійшла до Торіна.

— Ти певен, що це все? Ми не прокачаємо цю магію?

Торін подивився на неї і кивнув.

— Потрібно більше часу. Але для цього, думаю, краще відразу повернутися. Нам потрібно уникнути усього, що може знову завадити.

Тим часом кристал в руці Торіна став спалахувати сильніше. Він почав випромінювати світло, а потім затихнув, залишаючи їх із науковим здивуванням та тривогою від того, що станеться далі.

Амілія стояла на місці, спостерігаючи за тим, що відбувається. Торін тримаючи, вже потухлий кристал, натягнув тятиву, і прострелив карту. Вони опинилися в якійсь іншій долині. Там стояли Ребека і Ніліан.

- О, ви повернулися! — гукнула Ребека й підвелася. — Ви швидко.

- Просто нікого не зустріли, от і все. — Відповів Торін

Амілія оглянула нове місце. Долина була темною, затіненою великими горами. Вітрище, яке зустріло їх на межі Нордалінсі, поступово вщухало, але в повітрі все ще залишалася важка магічна напруга, ніби місце було переповнене тими силами, з якими вони нещодавно стикалися.

— Що тут? — запитала Амілія, зацікавлено дивлячись на Ніліана та Ребеку. Обоє стояли, чекаючи їхнього повернення, і виглядали так, ніби вже давно розібралися з чимось важливим.

Ніліан підняв голову, оглянувши їх з глибоким поглядом.

— Це місце — точка збору. Тут ми знайдемо все, що нам потрібно. Кристал, і все, що з ним пов’язано, несе свою енергію сюди.

— Тобто це був саме той кристал? — Амілія здивувалася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍