Fill - Серенада Ваяланда 2, Fill

— Ми майже там, — сказав він, звертаючись до всіх. — Тільки будьте готові, що на місці буде значно важче.

Амілія злегка змістилася в сідлі і подивилася вперед. Перед ними відкривалася невелика галявина, на якій повітря почало коливатися від магічної енергії. Далеко внизу, на самому горизонті, з'явилася перша тінь руху — це було щось велике. Справжня небезпека була близько, але разом із тим і можливість отримати частину того, заради чого вони все це робили.

— Отже, йдемо далі? — запитала Амілія, дивлячись на Ребеку і всіх інших.

— Так. Але будь обережна, — відповіла Ребека, поглядаючи на магічні хвилі, що переривались і виблискували в темряві.

Шлях був готовий до останнього кроку.

Вони продовжили шлях, наближаючись до місця, де повітря стало важким від магії. Під ногами піднімалися легкі спалахи світла, ніби сама земля відгукувалася на їхній наближення. Ліс навколо став густішим, дерева здавалося, що згорнулися в темну арку, і тільки перед ними відкривалася свіжа частина лісу, що пульсувала магією.

Торін перший зупинив коня і зліз з нього, його обличчя стало ще більш серйозним, а очі, присвітлені поглядом, як ніколи були напружені.

— Ми близько, — сказав він тихо, озираючись на всіх. — Ви чуєте? Відчуваєте це? Магія... вона зростає. Будьте пильні.

Амілія нахмурилася, відчувши, як її серце починає битися швидше. Погляд Ребеки залишався тверде спрямованим на їхній шлях, хоча й було видно, що і вона напружена.

— Що тепер? — запитала Амілія, намагаючись впоратися з напругою в повітрі.

Ребека кивнула, і її голос знову став спокійним, але з натяком на тривогу:

— Ми вже на території артефакту. Потрібно бути готовими до непередбачуваних ситуацій. Потоки магії можуть змінюватися, і ці уламки можуть мати власні захисні механізми. Тому будьте готові до чого завгодно.

Ніліан мовчав, весь час не спускаючи очей з манускрипту. Він вже відчував важкість повітря, як і всі вони. Багато чого було на кону, і він знав, що кожен із них може виявитися на межі між життям і смертю через кілька моментів.

Клід дивився на групу з хитрою посмішкою, але він не міг приховати погляд, що був відображенням внутрішнього сумніву. Він знав, наскільки небезпечними можуть бути уламки, але що їх чекає, було ще невідомо.

— Ще кілька кроків і ми на місці. — вигукнув він, лукаво посміхаючись.

— Не розслабляйтеся, ще не час святкувати. — відповів Торін, поправляючи свій лук. — Тримайте очі відкритими. Цей шлях занадто важливий, щоб проґавити якусь дрібницю.

Амілія вперше помітила, як її руки трохи тремтять, хоча вона намагалася залишатися спокійною. Вона глибоко вдихнула, розуміючи, що цей момент наближається до кульмінації. У їхніх руках була можливість змінити все. І хоча це була велика відповідальність, вона була готова йти до кінця.

— Йдемо, — сказала вона тихо, вирівнюючи спину і натягуючи сідло на своєму коні.

І вони рушили далі, готові до того, що чекає їх попереду. Вони були близько. І хоча вони знали, що все може змінитися в будь-який момент, це був їхній шлях до майбутнього.