Fill - Серенада Ваяланда 2, Fill

Розділ 13

Герої продовжили рухатися, але всередині Торін не міг позбутися відчуття, що щось відбулося. Тиша навколо здавалася непереборною, але цю тишу він не міг просто так ігнорувати.

І хоча він не розповів Астелю, його інтуїція шепотіла, що їх спостерігають.

Торін, як завжди, тримався трохи осторонь. Його погляд був спрямований на горизонти, де землі змішувалися з небом, а думки були занурені в артефакти й їхні сили. Він злегка посміхнувся сам до себе, коли зрозумів, що кожен крок наближає їх до мети. Хоча зацікавленість у Ваяланді залишалася у кожного члена команди, Торін знав, що кожен із них має свої власні мотивації, і все ж, він був готовий виконати свою частину завдання.

Ребека ззаду тихо заговорила, її голос спокійно звучав на фоні погрому кроків коней:

— Справді цікаво, чому саме Ваяланда так важлива. Що таке це "манове світло", що кожен шукає?

Амілія, що їхала поруч, відповіла, задумавшись на хвилину:

— Відповідь на це питання лежить у серці артефакту. Певно, що це більше ніж просто магія. Може, це те, що допоможе вирішити війну або навіть підкорити всіма бажану силу. Для Нордалінсі це означає більше, ніж просто віру в магічну силу. Вони хочуть взяти під контроль усіляку магію, яка може змінити хід подій. І нам потрібно зрозуміти, як це може вплинути на всю Імперію.

Ніліан, що їхав поруч, втрутився в розмову, міркуючи про свої дослідження:

— Ваяланда — це не просто набір магічних здібностей. Це значно більше. Кожен уламок несе не тільки частину сили, а й історію, що може змінити не тільки наші землі, а й землі Нордалінсі. Це не просте зібрання артефактів. З кожним уламком ми наближаємося до розгадки, яка може нас зламати або допомогти в перемозі. Але що, якщо ми зібрали ці уламки — і помилилися? Що, якщо це щось більше, ніж ми можемо зрозуміти?

— Вибір, який ми зробимо, визначить все. Кожен вибір має свою вагу, — додав Торін, поки він сідлав коня, і не дивлячись у бік Ніліана, протягнув ще одне зауваження. — Потрібно зрозуміти, чому саме ці уламки мають таку магічну силу. Що якщо все це — частина чогось ще більшого?

Тим часом Клід, що тримав коня на останньому відрізку шляху, дивився на команду з деякою зацікавленістю.

— Чи справді ми можемо все це зібрати і зрозуміти? — мовив він, не звертаючи уваги на те, що від нього не очікували розмов. — Хоча всі ми тут, щоб зробити це, ви всі розумієте, що це може бути небезпечно. Це не просто магічні уламки, а частини більшого плану.

Амілія подивилася на нього і швидко прокоментувала:

— Клід, твоя точка зору більше ніж просто серйозна. Але ми не можемо повернутися, зараз ми на крок ближче до того, що може визначити майбутнє Імперії.

Торін помовчав, наче роздумуючи над важливістю кожного кроку.

— Ми всі можемо мати свої міркування. Але я думаю, найбільше важливе те, що ми хочемо досягти. Ми можемо ризикувати, але маємо триматися разом. Інакше ми просто розпадемося, як уламки.

Невелика пауза заповнила тишу, коли всі осмислювали сказане Торіном.

Всі знали, що їхня подорож тільки починається, і в повітрі вже нависала невидима загроза. Вони були готові до викликів, але кожен з них розумів, що артефакт — це не лише магічний предмет. Це може бути ключем до майбутніх змін. І що б не сталося, вони повинні бути готовими.

— А наскільки далеко артефакт розбросало? — запитала Амілія, озираючись на околиці. — Будучи вже на території кордону Нордалінсі, було б небезпечно, якщо доведеться йти далі в глиб заходу.

— О, можеш не хвилюватися, — озвалася Ребека. — Приблизно всі вони на територіях Солерайну.

— І як ви це визначили? — запитала Амілія, дещо здивовано.

Ребека задоволено всміхнулася, дістала мапу з сумки і розгорнула її перед Амілією. Але це була не проста мапа — вона виглядала особливою. Замість звичайних географічних позначок, мапа не була покрита політичними помітками: тонка лінія кордону, а далі — плями і різнокольорові відмітки.

Ребека наказала коню їхати прямо, а сама, не знижуючи темпу, розвернулася в сідлі, тримаючи мапу перед собою. Нарешті вона пояснила:

— Ця мапа — звітність впливів магії на території. Тут показано зони манового висвітлювання. Колір наших уламків — світло-блакитний. — Вона показала його на мапі. — В районі ось цих кіл можна знайти уламки. Зараз ми на дорозі до цього кола, — і вона провела ще раз по мапі, — до середини дня ми маємо добратися туди.

Амілія, уважно оглядаючи мапу, відчула певне полегшення, адже все здавалося під контролем. Але все ж... пітливе відчуття, що все ще далеко від мети, не залишало її.

Далі вони рухались вперед, обережно прокладаючи шлях через нескінченні простори, і хоча шлях був відкритим, в повітрі відчувалася напруга. На горизонті з'являлися перші ознаки наближення до обраного кола, але навіть із мапою Ребека не могла передбачити всі нюанси.

— Ребеко, а як ти точно знаєш, що ми в правильному місці? — запитала Амілія, намагаючись зрозуміти принцип цієї магії.

Ребека усміхнулася, не знижуючи погляду з мапи.

— Мапа не показує точне місце уламків, а лише їхній вплив на навколишнє середовище. З кожним кроком ми все ближче до зони з магічним скупченням, і коли ми будемо на місці, магія буде відчуватися набагато сильніше. Тому ми й знаходимося в межах цього кола, щоб потрапити прямо в точку, де розпалися уламки.

Амілія кивнула, намагаючись усвідомити всю складність їхнього шляху. Шлях був сповнений небезпек, але магія дозволяла їм рухатися швидко і впевнено. І хоча цілий день їх супроводжував відчутний тривожний натиск темряви та магічної аури, Амілія відчула спокій від того, що Ребека все ретельно продумала.

Під вечір їхній шлях привів до місця, де повітря стало густішим, і небо затягнулося хмарами. Торін, що їхав попереду, зупинився і оглянувся назад. На його обличчі відображалася настороженість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍