Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Одного разу, коли сильний вітер змусив їх здригнутися від холоду, до них підійшов чоловік в дорогому пальті. Його впевнені кроки та владний погляд викликали одночасно страх і захоплення. Він представився депутатом, і хоча його голос звучав із співчуттям, Джаміля відчула, як він оцінює їх, як товар.

— Навіщо вам це потрібно? — запитала вона, хоча в глибині душі сподівалася на допомогу. — Навіщо витрачати час на нас?

Чоловік, усміхнувшись, відповів:

— Я хочу допомогти вам. Давним-давно шукаю можливість зробити щось корисне. Ви можете залишитися у мене. Погоджуйтесь, це краще, ніж блукати вулицями?

Його вірменська дружина, Нонна, не поділяла чоловічого оптимізму. Вона була налаштована на звичний розкішний спосіб життя і ставилася до Джамілі з презирством. Однак обставини змусили її погодитись. Незабаром Джаміля стала служницею в їхньому домі, а Самія, як вони і планували, відправилась у школу-інтернат.

Інтернат відкрив нові горизонти для Самії. У світі, повному правил і дисципліни, вона знайшла певний спокій. Вчителі були добрі, але суворі, і серед них вирізнялася одна жінка, на яку Самія дивилася з надією. Ця вчителька навчала дівчат шиттю та дизайну, і, поглинена цією справою, Самія змогла хоча б на час забути про переживання і похмурі спогади.

Заняття проходили легко, і навички приходили до неї швидко, ніби сама тканина піддавалася її рукам. Вона вишивала не тільки одяг, а й свою майбутню свободу від минулого. Кожен стібок, кожен наряд наближав її до мети: жити гідно і допомогти своєму батькові, Салмаю, звільнитися.

Коли Самія завершила курси шиття, вона почала працювати в магазині одягу: маленькому, але затишному, де її талант привертав покупців. Повільно вона накопичила гроші, щоб не тільки піклуватися про себе, а й підтримувати матір. Вона регулярно відвідувала батька, і хоча той світ був повний принижень, їхнє спілкування все ще зігрівало їхні серця.

Кожна зустріч з батьком зміцнювала її рішучість. Він хотів, щоб вона була вільною і незалежною, і Самія знала, що не може його розчарувати. Кожен лист, кожне слово, сказане через скло в'язниці, давало їй сили йти далі.

Самія була готова до боротьби. Цей момент став для неї вирішальним. Тепер, як і раніше, вона могла переписати свою долю. З кожною новою надією, з кожним кроком до правди, серце Самії бився швидше. У неї була одна мета: повернути батька, повернути родину, повернути майбутнє, яке в неї відібрали.

І хоча шлях попереду був важким, вона знала, що тепер у неї є сили і здібності, щоб стати ковалем своєї долі.

Самія з гордістю розглядала свої творіння, виставлені на манекенах. Вони відображали не тільки її таланти, а й всю ту пристрасть і завзятість, які вона вкладала в кожну деталь. Яскраві кольори, вишукані тканини та витончені форми — все це мало привернути увагу покупців. Вона мріяла, щоб цього дня її сукні стали джерелом натхнення для жінок, які шукають щось особливе.

Коли сонячні промені освітлили вітрину, двері магазину відчинилися, і до нього увійшли Їх Величності — принцеси Катару разом зі служницями. На перший погляд це була звичайна компанія, але Самія відчула, як в повітрі щось змінилося. Дівчата, немов світяться зірки, привертали всі погляди.

Принцеси Катару: Вікторія, Жасмін Еліс і їх вірні служниці серед яких була служниця, що усміхалась, Соломія, увійшли з грацією, яку важко було не помітити. Їх розкішні східні вбрання, що блищали золотими прикрасами, надавали їм витонченості й впевненості. За ними йшли їх зведена сестри — Принцеси Катару: Аміне, Нергіз та Зухра, молодші дочки Великого Еміра Ібрагіма та його третьої дружини Кесем, в очікуванні вибору нарядів до майбутнього свята.

Самія застигла на місці, коли впізнала їх. Пройшло вже десять років, і вона була впевнена, що більше не зустрінеться з ними. Внутрішньо закипала гіркота, але вона розуміла, що це не час для старих образ. Усміхнувшись, вона вирішила підійти.

— Доброго дня! Чи можу я чимось допомогти? — стримуючи емоції, запитала Самія, опускаючи очі на свої сукні, аби не бачити зверхніх поглядів сестер.

— Нам потрібно підібрати сукню для нашої принцеси Зухри, вона скоро виходить заміж, потрібно вбрання для церемонії Ніч Хни¹, — відповіла з усмішкою принцеса Вікторія.

Аміне, посміхаючись, торкнулася рукою одного з нарядів, а потім подивилася на Самію з презирством.

— Яке жахіття. Шиєш для себе? Чи у тебе знову немає клієнтів? — різко накинулася вона. — Мені здається, ти могла б уже знайти щось більш підходяще, ніж втрачати тут.

Призначаючи собі ті ж образи, Самія ковтнула, але зібрала всю свою внутрішню силу, щоб не дати себе образити:

— Я працюю над своїми сукнями і вкладаю в них душу. Якщо ви шукаєте щось для особливого випадку, я можу запропонувати вам відповідні варіанти.

Вікторія та Жасмін переглянулися, натякаючи одна одній, що Самія дуже смілива дівчина і вміє переконувати людей. Вона виросла і стала впевненою, в її очах світився прагнення до успіху.

— Навіщо нам твої поради? — перервала Еліс, з легкою усмішкою, ніби шукаючи привід для насмішки. — Ми могли б просто замовити сукні у дизайнера, але вирішили зайти в такий магазин. Напевно, було б нерозумно не подивитися на твої "творіння", хоча я все ж сумніваюся, що вони варті нашої уваги.

Самія, відчуваючи жар в обличчі від образ, взяла себе в руки. Довгі роки, проведені в боротьбі за себе і свою родину, навчали її триматися. Вона усміхнулася і, намагаючись залишити їхній негатив позаду, запропонувала:

— Мені буде приємно показати вам щось особливе. Сподіваюся, вам сподобається хоча б одна сукня.

Вікторія, Жасмін, Зухра та Нергіз, побачивши, що Самія зберігає спокій, переглянулися і, нарешті, вирішили знизити градус напруги.

— Добре, покажи, що ти можеш, — повертаючись до ігрового тону, з усмішкою відповіла Еліс.

Самія сміливо взялася за справу, показуючи їм свої сукні і розповідаючи про кожну деталь, про те, як вона намагалася передати красу і індивідуальність кожного виробу. Поступово вони, усвідомлюючи її талант, почали цікавитися, а Аміна навіть щиро похвалила одну з суконь.