Зоя Кіт - Захоплення світлого серця , Зоя Кіт

Зоряна помітила його майже одразу — його темну постать на периферії зору, його палаючий погляд, що гудів, як електричний струм. Її губи скривилися в зухвалій усмішці, і вона навмисне підіграла — її сміх став голоснішим, її рухи — грайливішими, коли вона відбивала м’яч, її тіло гойдалося, ніби танцюючи для нього. Вона знала, що він дивиться. Знала, що це його зруйнує.

Максим не витримав. Він різко встав, його кроки загуділи по трибунах, коли він долав сходи, його груди здіймалися від уривчастого дихання. Він увірвався на корт, його очі палахкотіли божевіллям, а голос — хрипкий, сповнений болю й люті — розірвав повітря:

— Досить вже! Ти моя, чорт забирай!

Звук м’яча, що гупнув об корт, завмер, Вадим зупинився, його ракетка опустилася, а Зоряна повернулася до Максима, її очі блиснули викликом, а губи скривилися в стервозній усмішці.

— Докажи, — відповіла вона тихо, її голос був п’янким, як вино, і різав його, як скло.

Він не чекав. Його рука схопила її за зап’ястя — міцно, але не боляче — і потягнув до виходу, його кроки гуділи по підлозі, а її кросівки ковзали слідом. Вона не пручалася, її усмішка гуділа за його спиною, а серце калатало — не від страху, а від тріумфу. Корт залишився позаду, звук м’яча затих, а Вадим лише дивився їм услід, його обличчя було спокійним, але очі блиснули чимось невловимим.

Максим тягнув її до машини, його подих був уривчастим, а пальці тремтіли, коли він відчинив двері. Вона сіла, її спідничка задралася, оголюючи стегно, і вона кинула на нього швидкий погляд.