Тая Смоленська, Аріна Вільде - Татусь під ялинку, Тая Смоленська, Аріна Вільде

Ми розташовуємося на кухні. Няня Каті, Христина, заварює чай, мала ж влаштовується на моїх колінах, не бажаючи відпускати мене.

Чай п'ємо в тиші. А потім Катя раптом просить, щоб і мама, і тато спали з нею. І я не можу відмовити їй. Як і Яна.

Катя лежить посередині, ми по краях. Донька тримає мене за руку, і здається це найкращий момент у моєму житті. Мирне дихання Каті - найкраще, що я чув у своєму житті. Усе ж таки, напевно, щоб набути чогось цінного, його спершу треба втратити.

- Яно? - я знаю, що вона не спить, як і я. Цієї ночі ніхто не зможе заснути, крім Каті. Хоча яка ніч? Скоро вже шоста ранку. - Знаю, це трохи із запізненням, але... дякую за доньку.

Мені раптово стає важливим сказати їй це. Адже тоді, шість років тому, вона була зовсім молода. Залетіла від незнайомця перед весіллям з іншим. Вона могла і не народжувати цю дитину. Як багато інших дівчат зробити аборт, позбутися раптової незапланованої проблеми. Але вона цього не зробила. Зберегла Каті життя і сама виховувала її.

- І тобі спасибі за дочку, Матвію, - ледь чутно шепоче вона, і я знаю, що вона має на увазі зовсім не те, що я поділився з нею своїм біоматеріалом. Вона про сьогоднішню ніч.