Стівен Кінг - Керрі

Похилі промені полуденного світла, теплого, як олія, і солодкого, як дитинство, падали до спортзалу крізь високі й світлі вікна.

Із «Мене звуть Сьюзен Снелл» (стор. 40):

Я розумію частину з того, що, певно, сталося перед випускним. Хоч яким воно було жахливим, я, наприклад, можу збагнути, як на все погодився Біллі Нолан. Кріста Гарґенсен водила його за носа — принаймні більшу частину часу. Його друзями керувати було так само легко, як і самим Біллі. Кенні Ґарсон, якого виключили зі школи у вісімнадцятирічному віці, показував на тестах навички читання на рівні третього класу. Стів Дейґен у клінічному сенсі ненабагато випереджав ідіота. На декого з решти в поліції були заведені особові справи; одного з них, Джекі Телбота, уперше впіймали в дев’ятирічному віці, коли він крав ковпаки з коліс машин. Якщо подивитися на них з точки зору соціального працівника, їх можна навіть вважати нещасними жертвами.

Але що можна сказати про саму Крісту Гарґенсен?

Мені здається, що від початку й до кінця єдиною її метою було повне й безповоротне знищення Керрі Вайт…

— Не можу, — важко мовила Тіна Блейк. То була невисока гарненька дівчина з копицею рудого волосся. З нього діловито стирчав олівець. — Норма викаже мене, якщо повернеться й побачить.

— Вона в сральнику, — сказала Кріста. — Ну ж бо.

Трохи вражена Тіна мимоволі засміялась, але зчинила символічний опір:

— Навіщо тобі його бачити? Ти ж усе одно не йдеш.

— Яка тобі різниця? — сказала Кріста. Вона, як завжди, ніби аж бризкала насмішками.

— Ось, — сказала Тіна й підсунула через стіл незграбно заламінований аркуш. — Піду візьму кóли. Якщо та падлюча Норма Вотсон повернеться й застукає, я тебе не бачила.

— Добре, — пробурмотіла Кріста, уже занурившись у план зали. Вона не почула, як причинилися двері.

План зали теж малював Джордж Чізмар, тож він був бездоганним. Чітко позначений танцювальний майданчик. Дві сцени-близнючки для двох гуртів. Подіум, на якому коронуватимуть Короля й Королеву

(як би я хотіла коронувати ту драну стерву снелл і керрі теж)

наприкінці вечора. Уздовж трьох боків зали розставлять столики для запрошених учасників. Насправді то будуть звичайні картярські столики, але накриті гофрованим папером і вкриті переплетеними стрічками, і на кожному розкладуть сувеніри, програмки й бюлетені для голосування за Короля й Королеву.

Вона провела лакованим прямокутним нігтем по столах спочатку праворуч від танцювального майданчика, а тоді зліва. Ось: «Томмі Р. і Керрі В.» Вони справді збиралися піти на це. Вона ледве вірила очам. Нею трусило від обурення. Невже вони справді думали, що хтось дозволить, аби їм це так просто минулося? Вона похмуро напружила губи.

Кріста озирнулася. Норми Вотсон і досі не було видно.

Кріста відклала аркуш із призначеними для гостей місцями й швидко пробіглася рештою паперів, що лежали на подовбаній і пошрамованій ініціалами парті. Рахунки (здебільшого за гофрований папір і півцентові цвяшки), список батьків, котрі позичили свої картярські столики, фантики, що будуть на випускному валютою, рахунок від Star Printers, де надрукували запрошення на випускний, екземпляр бюлетеня голосування за Короля й Королеву…

Бюлетень! Вона хапнула його зі столу.

Ніхто не мав би бачити справжніх бюлетенів з кандидатами на Короля та Королеву аж до п’ятниці, коли їхні імена через шкільний інтерком почує все учнівство. Короля й Королеву мали обирати ті, хто буде на випускному, але порожні аркуші для номінацій у кандидати ходили класами майже за місяць до того. Результати мали триматися в надзвичайній таємниці.

Серед учнів набирав сили рух за те, щоб скасувати всю цю забаву з Королем та Королевою: дехто з дівчат вважав це сексизмом, а хлопці — просто тупістю, ще й трохи ганебною. Усе було за те, що цього року випускний бал востаннє буде таким формальним і традиційним.

Але для Крісти мав значення тільки цей рік. Вона жадібно вп’ялася очима в бюлетень.

Джордж і Фрида. Не може бути. Фрида Джейсон — єврейка.

Пітер і Майра. Цього теж не може бути. Майра належала до групи дівчат, що покладали всі сили на скасування цих конячих перегонів. Вона не вдягне корони, навіть якщо її оберуть. Крім того, вона була така ж гарненька, як задня частина старої ломової шкапи Етель.

Френк і Джессіка. Доволі вірогідно. Френк Ґрієр цього року потрапив у футбольну збірну Нової Англії, але Джессіка була просто ляпкою горобиного гівенця, у якої прищів більше, ніж мізків.

Дон і Гелен. Забудьте. Гелен Шайрз ніколи б не обрали навіть сантехніком.

І остання пара: Томмі й Сью. От тільки Сью, щоправда, була викреслена, а замість неї вписане ім’я Керрі. Ось де була пара для її фокуса! На Крісту напав дивний уривчастий сміх, і вона затисла рота долонею, щоб утримати його всередині.

До кімнати влетіла Тіна.

— Господи, Крісто, ти ще тут? Вона вже йде!

— Не парся, кицю, — сказала Кріста й повернула папірці на стіл. Виходячи, вона ще й досі скалилася, на мить навіть спинилася, щоб насмішкувато привітати рукою Сью Снелл, котра батрачила й надривала свою худу сраку на тому дурному панно.

Вийшовши до коридору, вона пошукала в сумці монетку, кинула її до автомата й набрала номер Біллі Нолана.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 100—101):

Цікаво знати, до якої міри знищення Керрі Вайт було сплановане — чи був це ретельно складений та обміркований з усіх боків задум, а чи просто незграбний експромт?

…Я схиляюся до другої думки. Підозрюю, що Кріста Гарґенсен була мозком операції, але сама мала лиш найтуманніше уявлення про те, як можна «дістати» таку дівчину, як Керрі. Підозрюю, що саме вона запропонувала, аби Вільям Нолан із друзями поїхали до ферми Ірвіна Генті в Північному Чемберлені. Упевнений, що думка про очікуваний результат тієї поїздки мала перегукуватися з якимось викривленим уявленнями про поетичну справедливість…

Машина ревла колією Стек-Енд-роуд у північній частині Чемберлена на швидкості шістдесят п’ять миль за годину, що на тій невимощеній розбитій пральній дошці було небезпечно для життя і здоров’я. Дах поїденого іржею «біскейна» 61-го року з пом’ятими крилами, підірваним задом і подвійним склопластиковим глушником коли-не-коли шкрябало низько навислою гілкою, вкритою пишним травневим листям. Одна фара не світилась; друга блимала в нічній темряві, коли машина проскакувала якийсь горбок на дорозі.

За отороченим рожевим кермом сидів Біллі Нолан. У машину також набилися Джекі Телбот, Генрі Блейк, Стів Дейґан та брати Ґарсони — Кенні й Лу. Серед них