Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Аня сиділа за столом, спостерігаючи, як на екрані телефону з'являється номер головного редактора. Серце трохи пришвидшило свій ритм — це був важливий дзвінок. Вона натиснула кнопку відповіді, і голос редактора пролунали в слухавці:

— Привіт, Аня! Як ти там? Маю новини.

— Привіт! Як ти? — відповіла Аня, трохи нервово, але все ж намагаючись зберігати спокій.

— Ми з командою переглянули твою роботу, — почав редактор. — І хочемо додати твої останні корективи. Все виглядає чудово. Є кілька дрібних правок, але загалом — нам подобається. Тож вирішили, що можна починати роздруковувати матеріал.

Аня відчула, як по тілу пробігла хвиля задоволення. Вона довго працювала над цим сценарієм, і тепер все, здавалося, йшло до успіху.

— Ого, справді? — вона не могла приховати радість. — Це чудово! І моє останнє доповнення — з ключовими моментами — теж візьмемо?

— Так, абсолютно. Ми внесемо твоє письмо. Це додасть сюжету ще більше емоцій і глибини. Так що готовься до наступних етапів. Все йде по плану, і ми з нетерпінням чекаємо результату.

Аня не могла стримати усмішку, вона раділа, що її роботу оцінили, і що її внесок був помічений.

— Я дуже рада! Дякую вам! Вже на фінішній прямій!

— Так, але ще є кілька дрібних правок, щоб все виглядало ідеально. Ти готова? Потрібно буде надрукувати все.

— Я готова! Буду чекати!

— Добре. Тоді на зв'язку, Аня! Скоро почуємося.

Коли дзвінок завершився, Аня відклала телефон і вдячно зітхнула. Це було неймовірно — її роботу прийняли, і тепер вона могла з нетерпінням чекати, коли все це стане реальністю. Вона відчула, як її серце почало битися швидше від передчуття.

— Тепер точно все буде добре, — прошепотіла вона.

Вона знову подивилася на свій сценарій і зрозуміла, що все, що вона робила, мало значення. Зараз була її хвилина успіху.

— Тепер можна і відпочити, — подумала Аня і пішла на кухню, щоб приготувати собі чашку чаю, насолоджуючись моментом.

Це була її перемога.

Аня вирішила, що після важливого дзвінка і початку фінальних етапів роботи над сценарієм їй потрібен відпочинок. Вона встала, вирушила до кухні і заварила собі чашку зеленого чаю. Занурившись в атмосферу затишку, вона вирішила, що на час відкладе всі думки про роботу.

— Час для себе, — промовила вона, насолоджуючись ароматом чаю і м’яким світлом, що проникало через вікно.

Вечір був спокійним. Небо над містом покривалося зірками, і в цій тиші Аня зрозуміла, як важливо іноді дозволяти собі відпочити та бути наодинці з власними думками.

Згадала, що ще треба поїхати до Микити, аби показати йому, що сталося після дзвінка. Вона подумала, що було б непогано провести час разом, поділитися радісними новинами і обговорити, як продовжити подальші кроки в роботі.

Так що, взявши чашку чаю, Аня вирушила до Микити, адже тепер, коли все було готово, треба було відсвяткувати цей маленький успіх разом.

Аня сіла на диван і задумливо подивилася на телефон. Вона вирішила, що цього разу Микита може сам приїхати до неї. Їй не хотілося більше робити перші кроки — хочеться, щоб він сам показав, як багато значить для неї. Вона прокрутила в голові кілька варіантів, але в кінцевому підсумку вирішила, що дасть йому шанс взяти ініціативу.

— Нехай зробить перший крок, — промовила Аня, знову посміхаючись. — Мені вже не хочеться бігти.

Вона поклала телефон поруч і закрила очі, розслабляючись. Відчувала, що останнім часом все було занадто швидко. А зараз їй важливо було знайти момент для себе і, можливо, дати трохи простору у стосунках.

Так що залишалася в своїй тиші, відчуваючи, як все поступово знаходить свою рівновагу.

Тим часом Микита сидів у кафе, нервово чекаючи, коли Аня нарешті відповість на його повідомлення. Він уже кілька разів набрав її номер, але вирішив не дзвонити, а почекати її рішення. Він знав, що з кожним кроком, який вони робили в їхніх стосунках, ситуація ставала все складнішою.

Микита не міг не думати про те, як змінюються їхні стосунки. Він, звісно, не планував цього, але з кожним днів вони ставали ближчими. І тепер, коли він помітив, що Аня тримала дистанцію, у нього виникла невизначеність. Не хоче тиснути на неї, але йому важко було не розуміти, чому вона не хоче зробити перший крок.

— Що робити далі? — подумав Микита, закривши очі на мить. Він уявив, як би виглядала їхня наступна зустріч і чи будуть вони в змозі розмовляти так, як раніше, без зайвих сумнівів.

І саме тоді йому прийшла ідея. Може, він не має права так просто втекти, залишивши все, але він точно міг продовжити боротьбу. Тому він набрав повідомлення до Ані:

"Може, це моя черга зробити перший крок?"

Він натиснув "відправити" і на мить відкинувся на спинку стільця. Тепер залишалося лише чекати її відповіді.

Жанна увійшла в кафе, підходячи до столика Микити. Вона виглядала так, ніби щойно десь поспішала, її вираз обличчя був серйозним, а на губах грала загадкова усмішка.

— Микита, — сказала вона, сідаючи за стіл, — вибач, що затрималась. Є справи, які не можна відкласти.

Микита, все ще тримаючи в руках телефон, підняв погляд і знову поглянув на повідомлення від Ані. Його серце стислося, коли він подумав про все, що зараз відбувається між ними. Але він намагався залишити свої емоції під контролем, дивлячись на Жанну.

— Нічого страшного, — відповів він. — Як ти?

Жанна посміхнулася, але її погляд був інший, ніж зазвичай. Вона не була просто впевненою, як завжди. Вона начебто щось приховувала.

— Чудово, — сказала вона, але в її словах було більше чогось прихованого. — Що робимо далі? Ти ж сказав, що тобі потрібна допомога з чимось важливим.

Микита відчував, як його нерви починають напружуватися. Він подумав, чи не була це саме Жанна, яка дещо змінила динаміку його стосунків з Анею.

— Я думаю, що треба прийняти рішення, — сказав він, відставляючи телефон. — Але спершу мені треба розібратися з однією справою.

Жанна тихо посміхнулася, нахилившись ближче.