Олександр Гребьонкін - Сонати кохання, Олександр Гребьонкін

***

Сосни шуміли під лагідним морським вітром. За гаєм, унизу, на березі, знаходився світлий гарний дім. Він був непогано обладнаний, видно було, що тут відпочивали люди зі статками.

Під високим сонцем ліниво коливався чудовий простір моря. Піщаний пляж завмер біля берега вузькою смугою. Трохи далі в морі завмерла кам'яна брила острова.

Побігла низка прекрасних днів. Екскурсія до гайка допомогла виявити холодний струмок, що ковзав змією по рожево-зеленому камінні. Вода зводила щелепи, але була напрочуд смачною, цілющою, піднімала настрій. Здійснивши похід і викупавшись у лагідному морі, вони заснули мертвим сном.

Наступного дня взялися за благоустрій. Дім мав два поверхи. Другий поверх Антон віддав Тані у повне її розпорядження. Вона ж командувала маленькою кухнею. На першому поверсі Антон розмістився сам. Тут же влаштували невелику студію.

Потім Таня взялася за прибирання. Антон зайнявся човном та аквалангом. Полагодивши усе, вони вирушили в море.

Море грало сріблом, а на глибині відливало перламутром. Морська далечінь була сліпуче синьою. Здавалося, там, вдалині, хтось розлив фарбу і, вона, ліниво зміїться хвилями.

Острів був величезною кам'яною скелею. Коричневі схили були вкриті зеленим морським слизом, у воді тихо хлюпала молочна піна і хвилювалися водорості.

Антон пірнув з аквалангом. Потім вчив Таню ним користуватися, але вона все ж таки не наважувалася довго бути під водою…

На третій день розпочалася робота. Антон прокидався рано, ще до сходу сонця, готував полотно, фарби і йшов у гай, на скелю і звідти малював киплячий червоним золотом схід, писав осяяне сліпучим світлом море і громаду острова в ньому. У гаю було затишно і тихо - під флейту струмка і шепіт листя.

Таня крізь сон чула його кроки, що віддалялися, вставала і починала готувати їжу…

Після обіду (найчастіше смаженою рибою) – відпочивали у гаю під тентом або у затишних стінах прохолодного будинку.

Оживали лише тоді, коли спадав жар. Надвечір море із ласкавого, фіалково-синього, перетворювалося на бурхливе і темне. Антон чекав заходу сонця, писав його, а потім вони сиділи, обнявшись, милуючись морем, заходом сонця, хмарами, що палали червоним кольором, й тихо розмовляли.

 В цей час море загадково дихало в дрімоті, мерехтіло і горіло відблисками. Під легким вітром шуміли сосни, десь далеко співали жаби, дзижчали комахи, що носилися світлими крапками.

Найбільше радості відчувала Таня. Вона не могла намилуватися морем і підводним світом, але особливо тішилася з того, що поряд був він, близький, рідний, добрий. Він їй зворушливо допомагав, ловив рибу, ходив за продуктами, багато розповідав із того здавалося б неосяжного запасу знань, що були в нього. Іноді вони читали один одному вірші і навіть співали. Найбільше Таня любила спостерігати за його роботою, за польотом його душі, фантазії, за майстерністю, помахами пензля.

Їхні стосунки залишалися чистими, тонкими й цнотливими і це трохи засмучувало Таню. Їй іноді здавалося, що він любить її як людину, особистість, але не звертає уваги, як на жінку. Пізно вночі він цілував її, вони розходилися по різних кімнатах і в цьому бачив якусь святість. Таня це пояснювала тим, що вона йому лише подруга, а не дружина. Про одруження він серйозно не говорив, вважаючи це чимось другорядним, непотрібним, вигаданим цивілізацією. Для нього важливішою була духовна єдність. Але Тані в їхніх стосунках не вистачало гармонії... Вона хотіла близькості, вона хотіла народити дитину від нього, вважаючи, що такий розумний і високоінтелектуальний батько може навчити сина чи дочку лише доброму. Для неї бажання фізичної близькості не було новим, але воно було затоптано й принижено Валерієм. Тому вона трохи хвилювалася, як у неї буде з Антоном... Вона довго відчувала на собі його поцілунки, але прокидалася одна, сумна й холодна, тому страждала.

Вона спускалася вниз у короткій і тоненькій, немов павутинка, нічнушці, дивилася на нього сплячого, чекаючи пробудження, але він спав міцно, відкинувши кучеряву голову, розкинувши руки, а вранці, ласкавий і добрий, поринав у роботу.

Якось знову зайшла розмова про портрет Тані, і вона вирішила скористатися ситуацією, застосувати суто жіночі чари та хитрість. Коли наступив призначений день, Таня, набравшись сміливості, спитала лукаво, який він хоче писати її одягненою чи оголеною? Антон здивовано глянув на неї, тут же зніяковів, залившись рум'янцем і сказав, що не сміє навіть мріяти про щось подібне. Таня, запевнивши його, що нічого ганебного і соромного в цьому не бачить, бо багато художників були поетами тілесної краси, пішла до себе нагору. І ось, нарешті підготовлена, вона спустилася сходами вниз.

Таня йшла плавною ходою загорнута в довгу тальму без рукавів. Її оголені плечі блищали, а тіло струменіло і вигиналося при кожному кроці. І кожен її крок віддавався йому в серці. Коли з-під покривів тальми вирізалося сліпуче рельєфне тіло, воно здалося Антонові дивом природи.

Вона пройшлася по кімнаті, освітлюючи її всю неземним світлом, вигинаючи тонкий тополиний торс і похитуючи важкими округлими стегнами.

Він став легкими мазками накидати цю красу й досконалість на полотно. Працювали до повної втоми кілька годин, а потім пішли у вечірнє море, що мирно дихало.

На березі вона обійняла його і прошепотіла: