Олександр Бабич - Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич

Особливо їх зацікавив прилад, що нагадував старий осцилограф з великим округлим екраном. Тільки цей екран був плаский і різнокольоровий, і на ньому була зображена неначе 3D-проекція місцевості, поверх якої зображалась велика зелена стрілка, яка трохи змінювала свій напрямок кожні кілька секунд, але все ж таки вказувала приблизно в один і той же бік. А ще екран періодично змінював свій колір з червоного на жовтий, а потім на зелений наче якийсь химерний світлофор. Підійшовши ближче, Олексій відчув вібрацію в кишені й дістав батьків прилад-диск, який варто було його піднести до цього дивного “осцилографа”, сам собою увімкнувся. На екранах обох приладів відобразилась смуга прогресу, але вже за мить кишеньковий прилад переможно моргнув зеленим і вимкнувся, а “осцилограф” знову відобразив карту й моторошним синтезованим голосом, від якого Ірина з несподіванки навіть трохи підстрибнула на місці, повідомив “Передачу маршруту завершено”.

День був довгим і багатим на події, і друзі вже мало не падали з ніг від втоми, тож вирішили скористатись нагодою і відпочити. Спочатку вони по черзі сходили в душ, а потім почиділи на темній кухні, жуючи печиво й  запиваючи його гарячим чаєм - розкіш, про яку вони вже давно забули. А потім ще раз перевірили чи надійно замкнені двері, підперли їх про всяк випдок дошкою для прасування, яку знайшли на кухні, швидко визначились хто де лягатиме, й вперше за останні дні спокійнісінько проспали всю ніч. Тоха наполіг на тому, щоб вони виставили вартового і зголосився чатувати перші три години, але якось непомітно теж заснув і відкрив очі вже вранці, коли дівчата почали гучно плескатися у ванній кімнаті.

Ранок, як і решта доби, був темним. Але з квартири друзі вийшли в гарному настрої, підкріпленому хоч і невеличкими, але успіхами та відкриттями. Вони бадьоро продовжили свій шлях, а Олексій навіть подумав, що тепер у них точно все вийде, бо вони - ті, хто долає пітьму. Завдячуючи міцній вірі та впертості, вони були готові пройти крізь будь-які випробування, щоб розкрити таємницю, яка була захована у самому серці темряви. Тим більше, що тепер у них є своєрідний навігатор, який має привести їх до мети прямим шляхом!

“Ми зустріли багато дивного і навіть лякаючого, але ми стали ще сильнішими, спираючись одне на одного” - подумав Торус - “так, у нас на жаль, були перші втрати, але ми все подолали, пройшли через вогні випробувань, відчули, що кожен момент разом - це новий крок вперед до перемоги. Адже саме в найтемніший часи ми відкриваємо світло, яке міститься всередині кожного з нас. І це світло, разом з волею та вірою, допомагає подолати навіть найстрашніші перешкоди та здолати найтемнішу темряву!”

Крок за кроком, друзі продовжували свій шлях, намагаючись знайти відповіді на питання, які давали їм спокою та спрямували їх на цю небезпечну подорож. Кожен крок наближав їх до батька Олексія, який був предметом їхнього пошуку. Послідовності загадкових знаків та слідів, які вони знаходили, поступово складалися в картину, яка розкривала нові аспекти минулого, сьогодення та майбутнього.

Олексій знову відув піднесення. Його внутрішнє світло, яке було вже майже згасло в оточуючій їх темряві, почало знову світити, надихаючи його та його друзів на подальший пошук. Але не всі поділяли його оптимізм, і внутрішня напруга в команді, що виникла в результаті нерозуміння та страху перед невідомим, потроху зростала. Поки що вона компенсувалася взаємним відчуттям співпраці та підтримки, але так не могло тривати вічно. 

Темрява намагалася завдати їм удару, але поки що друзі виявилися сильнішими - сильнішими ніж навіть самі могли уявити. Так не могло тривати вічно, і хоч Олексій і не помічав (чи не хотів помічати) тривожних ознак, хмари вже густішали…