Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

почало вчитись, як жити в космосі, а вже й

забувати треба. Навіщо розробляти нові стратегії виживання на

таких крихітних станціях, як Медіна, коли перед вами

відкрилася тисяча нових світів, тільки підкоріть їх? Тут вам і

повітря, й вода — тільки беріть! Ця думка приголомшила

Голдена — але й засмутила трохи.

Тут він круть спиною до тих робітників, що займалися

роботою, яка вже давно застаріла, й повернувся до свого

корабля.

* * *

— То що, — запитала Наомі, коли вся залога «Росинанта», зібравшись на камбузі, вислухала Голденову розповідь, — ми

летимо на Ілус?

Кілька хвилин Голден пояснював усім, чого хочуть від них

Фред Джонсон та Крісджен Авасарала, але так і не сказав, чи

зробив він вибір. Адже, як по правді, то він і сам не мав іще

відповіді на запитання Наомі.

— Є ціла купа причин, аби нам за це взятись, — нарешті сказав

він, вистукавши швидкий ритм на металевій стільниці. —

Дійсно, це є велика справа. Це буде прецедент, пробний камінь

для тисячі світів, куди тільки прийдуть люди. І я припускаю: є й

щось привабливе у тій ідеї, що це ж саме нам випадає допомогти

витворити модель для всього, що прийде згодом. І воно таки

добряче хвилює, хай йому абищо!

— Та й гроші ж хороші, — докинув і свого п’ятака Еймос. — Не

забувай: тут добренні гроші!

— Але, — підказала Наомі, поклавши руку Голденові на плече

й усміхаючись. Аби він знав: вони поділяють усі страхи, які

тільки загніздилися в його душі. Він відповів їй своєю усмішкою

і поплескав її руку.

— Але я маю одну невідпорну підставу сказати їм «ні», —

мовив він. — Міллер просто наполягає, щоб я пішов на це.

Довгу хвилю всі мовчали. Перша подала голос Наомі.

— Ти приймеш цю пропозицію.

— Я? Прийму?

— А хто ж бо ще? — провадила вона. — Бо ти знаєш: ти здатен

допомогти.

— Гадаєш, ми не зможемо?

— Та ні, — відмахнулася Наомі. — Я певна: ти зможеш! І хай

навіть ми помиляємось, але відмовитися — це стати тобі

слабаком!

— Є ще які міркування? — запитав Еймос. — А гроші тут і

справді хороші.

Розділ п’ятий. Басія

— Ісус заплакав, Басіє, дитятко моє, — сказав Куп. — Ми

перемагаємо! Скільки бабського виявиться в тобі, якщо

шлях стане кам’янистим?

Усі задивилися на нього, вичікуючи. Скотті й Піт, але також і

Лоріс та Катрін. Ібрагім і Заді. Басія згорнув руки на грудях.

— Вони вивідають, хто вбив їхнього губернатора… — почав

Басія, одначе Куп відмахнувся від нього, мов від рою мух.

— Не вивідають. Якщо й досі не винишпорили, то це просто

спливе, як і все, що трапилося. Дідька лисого! Та я й сам не

згадаю, хто ж це вкоїв. Ось ти, Заді, пригадуєш?

Заді похитала головою.

— Моя не знати, — відповіла вона щирою поясанською

говіркою, бо й сама ж була вроджена поясанка. Була — та й

лишилася. Куп переможно показав на неї рукою, ніби цим щось

комусь довів.

— І мені не до вподоби, як воно все вийшло, — заговорив Піт.

— Та коли б ми не втнули цього, вони б уже тут ого як

розхазяйнувалися. А так усе, на що вони досі спромоглися, то

мов кіт наплакав. Голден прибув би вже до готового міста під

накриттям-банею, то й на що б ми тоді сподівалися?

— Достеменно! — погодився Куп. — Ми хотіли їх

пригальмувати, от і пригальмували. А зараз постає питання: як

використати час, що ще лишається нам.

— Та ми могли б усіх їх повбивати й поскидати їхні тіла в

шахти, — мовила Лоріс, але її усмішка свідчила: то вона так

неначе жартує.

— А я подумував: ми могли б придушити їхнього передавача, мов цуцика,