Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">міжпланетарних польотів, були схожі на масивні споруди, де

поверх іде за поверхом, а тяга рушія Епштейна в самісінькому

низу забезпечувала відчуттям ваги протягом всієї подорожі, крім тих кількагодинних моментів, коли кораблю ставало

потрібно перейти від прискорення до гальмування. Та

оснащений рушієм Епштейна чи ні, а жоден корабель не міг собі

дозволити вічне прискорення через енергетичні проблеми

й перегрів. Ну, й Айнштайнові теж залишалося сказати слово-два про спроби пересувати задану масу на релятивістських

швидкостях. «Нову» був кораблем поколінь. Дистанція його

подорожей вимірювалася світловими роками, а не хвилинами.

Тому відсоток часу, який він міг собі дозволити провести на

реактивній тязі, здавався нікчемним проти загальної тривалості

польоту. Командна палуба на самісінькому носі корабля

і головні рушії та пов’язані з ними відсіки в його хвості могли

фактично належати будь-якому стандартному кораблю. Їх

з’єднувала пара кілометрових труб: одна для кільового ліфта, яким їздили люди, а інша — для доступу до обшивки тора.

Усе інше було сконструйовано для обертання.

Справа в тім, що протягом усіх століть польоту до Тау Кита

корпус «Нову» мав обертатися. Десять рівнів для забезпечення

умов внут рішнього середовища (клімат-контролю), житлові

каюти, храми, школи, водоочисні установки, майстерні, кузні, а в самісінькій середині — неозорий внутрішній простір. Це

мало би перетворитися на вивернуту всередину Землю. Ґрунт, рілля й угіддя, ілюзія чистого неба з термоядерним джерелом

освітлення й тепла, що відповідає лагідному літньому дню.

Усі приміщення й коридори тороїдального корпусу (барабана) займали більшу частину корабля й постали з думкою про одну

й ту саму довгу, повільну й нескінченну пору року. Короткі

періоди прискорення та гальмування на початку та наприкінці

польоту практично не відігравали ніякої ролі. От тільки тепер

корабель лише їх і мав. Усі ці місця, що мали стати підлогами, були стінами, і так буде тепер завжди. Величезні укріплені

палуби, які мав заповнити ґрунт для цілого маленького світу, перетворилися на практично незастосовні стіни. Якби хтось

зірвався на перетині командної палуби та великої зали, то йому

довелося би пролетіти вниз майже два повні кілометри.

Водопровідні системи, що мали працювати завдяки гравітації, утвореній від обертання та Коріолісових сил, стояли

вертикально, абсолютно непридатні до використання. «Нову»

був шедевром людського оптимізму та конструкторської думки, що проголошував віру в поєднання сил Бога та скрупульозної

інженерної справи. «Бегемот» же виник на його руїні та мав

присобачені по бортах електромагнітні катапульти, від яких міг

нашкодити більше собі, ніж ворогу.

А Бугаю навіть не дозволяли усувати проблеми, про які він

знав.

Він пройшов пункт переходу та спустився до себе в кабінет.

Каюти та коридори, всі криві-косі, в очікуванні на появу

гравітації обертання, якої ніколи так і не буде. Ділянки голого

металу та відкритої проводки промовляли про похапливість

завершальних робіт, після яких корабель пустили на капітальну

переробку. Навіть проходячи повз них, Бугай одразу відчував

напади депресії.

У приймальні на нього чекала Самара Розенберґ, що довго

командувала ремонтними бригадами на станції Тайко, а тепер

працювала головною інженеркою на «Бегемоті». Вона говорила

з його новим заступником — Сержем. Бугай так і не зміг скласти

про нього свою думку. Серж був у лавах ОПА ще з тих часів, коли

це було небезпечно. На шиї в нього було традиційне татуювання

з розкресленим колом, і його він носив із гордістю. Та, як

і решта персоналу служби безпеки, він сюди потрапив за квотою

Мічіо Па, тож Бугаю важко було судити про його лояльність. Він

йому все ще не довіряв, через що мав дефіцит позитивних

вражень про чоловіка.

Сем, з іншого боку, йому припала до вподоби.

— Привіт, Бугаю, — сказала вона, коли він упав на м’який

диванчик. — Випала нагода перетерти зі старпомкою?

—