Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

— То який у нас план? — склала руки Сем, немовби вже знала

відповідь.

Бугай провів п’ятірнею по волоссю. Замолоду він мав м’який

чуб. Тепер же відчував кінчиками пальців кожне його пасмо

ніби окремо. Бугай дістав термінал і щось у ньому погортав. На

нього чекали п’ять рапортів, три звіти про рутинні перевірки

і два позапланові — рапорт про травмування і заява про

крадіжку. Усе це могло зачекати.

— Слухай, Серже, — гукнув Бугай. — Протримаєш тут оборону

за мене якусь годинку?

— Як заманеться, босе, — вишкірився чоловік. Бугая

переслідувало параноїдальне враження, ніби в усіх його словах

ховалася зневага.

— Гаразд. Ходімо, Сем. Я тебе почастую.

На кораблях Коаліції, коли ще існувала Коаліція Землі та

Марса, для таких справ був кафетерій. В ОПА були бари та

кілька сімейних ресторанчиків, де подавали необхідний для

животіння мінімум легко доступних напівфабрикатів та

фасованого їдла. Бар розташувався у великому приміщенні, що

могло бути заплановане як спортивна зала, бальний танцпол, куди вмістилася би й сотня людей, але ніколи не заходило

більше пари десятків. Принаймні з досвіду Бугая. Тут горіли

біло-блакитні світлодіодки на текстурованих під пісок

поверхнях. Чорні намагнітизовані столи тримали колби з пивом

та міцнішим алкоголем. У скляному посуді не подавали геть

нічого.

— Че-че! — озвався чоловік за барним шинквасом, коли Бугай

із Сем переступили поріг. — Мьорґен! Алле-меса, ви.

— Ме-я, — відповіла Сем, що швидко переходила на

поясанську мішанку, балакаючи нею не гірше, ніж Бугай

англійською чи іспанською. Це була її рідна мова.

— Що будеш? — поцікавився він, займаючи місце в одній із

кабінок. Йому подобалися ті, що з видом на вхідні двері. Стара

звичка.

— Я ж на службі, — сіла вона навпроти.

Бугай похилився вперед, перехопив погляд бармена та показав

два пальці.

— Лимонади, — замовив він.

— Са са, — відказав той, піднявши кулак, що дорівнювало

кивку. Бугай відкинувся на спинку й поглянув на Сем. Вона була

нівроку. Гарненька, зі стрижкою-піксі, завжди готова

усміхнутися. Коли вони познайомилися, то Бугай навіть якусь

хвилинку був замислився, чи не цікавить вона його як дівчина.

Та навіть якщо й запримітив схожий розрахунок з її боку, цей

етап вони проскочили швидко.

— Що? Не пішло? — запитала Сем.

— Ні.

Сем повела бровою і сперлася ліктями на стіл. Він описав їй

заперечення та доводи Па, і на обличчі Сем поступово заграв

вираз фаталістичних веселощів.

— Чекати на переобладнання — це, звісно, прекрасно, —

промовила вона, коли він закінчив. — От тільки якщо ми

спробуємо стріляти з цього товстунця, то зробимо собі

чималеньке бо-бо.

— Ти впевнена?

— Ну, не на всі сто, — зітхнула вона, — але десь так під

дев’яносто відсотків.

Бугай видихнув і непристойно вилаявся собі під носа, коли

бармен приніс їм колби з лимонадом. Вони виявилися

завбільшки з його стиснуті кулаки, мали лимонно-жовтий колір

та яскраво-червоний напис «Пπодоовощ малыша потехи».

— Може, мені варто з нею переговорити? — запропонувала

Сем. — Якби ця пропозиція ішла прямо від мене…

— Якби ця пропозиція ішла прямо від тебе, можливо, спрацювало би, — промовив він. — А мені відсьогодні завжди

говоритимуть ні. «Це Бугай просив? Та ну, якби було щось

важливе, прислав би когось із Поясу». Так?

— Ти й справді думаєш, це все через те, що ти нетутешній?

— Ага.

— Що ж… мабуть, ти правий, — погодилася Сем. — Мені шкода.

— Знав же, що так і буде, — відмахнувся Бугай, удаючи, ніби

йому байдуже.

Сем відірвала свій лимонад від столу й зробила довгий

замислений ковток. Колба клацнула, коли знову прилипла до

магнітної стільниці.

— Сама я не маю нічого