Джонатан Страуд - Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд

— Так, — весело кивнув він. — Саме тут знайшли стопу вбитого пана Данна. У вазі для фруктів, на столику.

— Чудово, — я притулила кінчики пальців до шибки. Часом таким чином — навіть серед білого дня — можна відчути якийсь відгомін минулого. Я прислухалась... ніби нічого немає. Тільки дрізд у садку виспівує. Будинок собі та й будинок. Ключ у замку крутнувся напрочуд легко — для будинку, що тридцять років простояв безлюдний. Першим увійшов Локвуд, за ним поволі рушили всі інші. Я зі своїм рюкзаком прилаштувалась останньою. ГЬллі, звичайно, вже знала про череп, а от Кіпс — ні. І до того ж я хотіла перекинутись із черепом кількома словами.

— Прокидайся, черепе! Ми на місці! — сказала я, повергаючи важіль на кришці склянки. — Зараз я занесу тебе всередину7.

— Навіщо? Нехай тобі живі приятелі допомагають. А я. здається. до тине належу...

Я вирячила очі. Сьогодні привид цілий день був не в гуморі — ще відтоді, як я повернулась із Будинку Фіттес. Моя згода попрацювати з Локвудом неабияк розлютило його. Я труснула рюкзак і мовила:

— Просто скажи мені, коли щось відчуєш.

— Ні. Скільки можна сидіти в цьому рюкзаку? Мене вже нудить від нього! Витягни мене!

— Зараз не можу. А при нагоді витягну.

— Ти просто соромишся мене, й квит!

— Соромлюся? Старого запліснявілого черепа?! — я зазирнула до склянки й побачила ображену пихату гримасу на обличчі привида. — Божечку, та заспокойся ти нарешті! Ти — привид Третього Типу. Дуже рідкісний. Якщо хтось почує нашу розмову, нам з тобою кінець. Кіпс нізащо не повинен про це знати. Трохи зачекай, поговоримо пізніше. І годі вже вередувати!

—Хіба можна отак розмовляти з такими цінними помічниками. як я? Мушу сказати... — тільки-но я переступила поріг, як голос урвався. — Ой!

Я вирячилась на склянку — обличчя привида застигло. Лише видно було, як на ньому б’ється одна-єдина зеленкувата жилка. А очі вибалушились і зирили на мене з огидою.

— Що трапилось?

Череп двічі моргнув і знов ожив:

— Нічого. Просто на мить мені здалося, що я відчуваю... Ні. я. мабуть, помилився. Старізапліснявілічерепичастень-ко помиляються. Забудь про це.

Голос черепа був непереконливий. ГЬразд, розпитаю його згодом, бо сюди вже поспішає Кіпс. Я закинула за спину рюкзак, зітхнула й заходилася збирати свої перші враження від будинку. Зараз я стояла в тісному передпокої, вздовж лівої стіни якого до другого поверху тягайся сходи. Тутешній килим, як і у вітальні, був вицвілий і жовтавий, на стінах — старомодні картаті кремово-брунатні шпалери. В дальньому кінці були скляні двері, іцо вели на кухню: саме зараз Локвуд і ГЬллі викладали там ще одне коло з залізних ланцюгів. До передпокою виходили ще двоє дверей: одні з них, як я пам’ятала з Джорджевого плану, вели до підвалу, а другі—до вітальні. Віяло цвіллю й вогкістю і більше, здається, нічим. Не знаю вже, що там приверзлось черепові, а я нічого небезпечного тут не відчула.

— Похмуре місце, — сказала я Джорджеві, що саме пробирався повз мене з важкою торбиною.

— Еге ж. Тут поліція знайшла гомілкову кістку — в підставці для парасольок. Готуймось краще до ночі. Допоможеш нам? Чи це не передбачено твоїм контрактом?

Я вже розтулила рота, щоб відповісти, та врешті промовчала. Джордж має рацію: нема чого ледачкувати. Я відкрила свої торбини і взялася до роботи.

Слід сказати, що зараз ми працювали згідно з інструкцією. За кілька хвилин після прибуття ми вже розставили всі захисні бар’єри: залізне коло на кухні, ще одне коло біля сходів, усередині кожного з них—торбинки з сіллю та залізними стружками. По всіх кімнатах ми запалили свічки, поставили на сходи недогарки, чутливі до коливань повітря. Працювали ми дружно й спритно. І Кіпс не дуже бурчав, і Голлі Манро вправлялася спритніше, ніж чотири місяці тому. Я так само помітила, що працювати разом з колишніми колегами мені легше, ніж розмовляти з ними, і з охотою взялася до звичної роботи. Усе гаразд. Врешті-решт, їм потрібен мій Талант, а не розмови.

Коли все було готово, а сонце сіло за обрій, ми пішли будинком нарізно, вимірюючи температуру повітря й зосереджуючись на атмосфері, що панувала тут. Не працював лише Кіпс — він сидів, підібгавши ноги, на кухні, пив гаряче какао й читав газету. Без свого Таланту він уже не годився для будь-яких психологічних розслідувань.

Насамперед я відзначила, що будинок Ґапі був невеличкий. На першому поверсі було лише чотири кімнати — передпокій.

вітальня. їдальня та кухня. На другому поверсі — довгий вузький сходовий майданчик, обабіч його — дві спальні, а між ними — ванна кімната. Під сходами — ще одні сходи, кам'яні, що вели в підвал, облицьований бетоном. Було ще й горище — не застелене дошками й геть порожнє. Загалом будинок був досить-таки сучасний, із тонкими, наче з картону. стінами й подвійними шибками у вікнах. Усі меблі з нього вивезли, всі оздоби зі стін прибрали. Жодних таємних закапелків — і все гаразд із психологічної точки зору. Джордж переходив з кімнати до кімнати — і гучно, як рекламний агент, оголошував, яку саме рештку пана Данна було знайдено в цьому місці. Та, попри всі ці моторошні подробиці, в будинку все залишалось напрочуд тихо.

Незважаючи на репутацію будинку, почувались ми в ньому цілком упевнено: кімнат—лише дев'ять, нас — п’ятеро, зброї вистачає. До того ж ми постійно стикаємось одне з одним, переходячи з кімнати до кімнати. Ніхто не зникає з чужих очей довше, ніж на кілька секунд. До найближчого залізного кола — кілька кроків. Усе це додавало нам завзяття.

Проте день іще не скінчився.

Мене заттікавила кухня. З огляду на те, що тут відбулося, саме вона мала стати головним джерелом надприродної сили. Я довго стояла тут, уважно слухаючи й придивляючись до старомодної обстанови—дерев’яних кухонних столів, під якими стояли шафки гірчичного кольору. Біля широкого вікна на тоненьких ніжках притулилась металева мийка, вкрита темними плямами. Стіни було вкрито шпалерами з брунатно-помаранчевими квіточками, підлогу застелено так само брунатним лінолеумом. Було помітно, що цей лінолеум колись піднімали — це, напевно, тридцять років тому робила поліція, здійснюючи розшук. Комірчина для харчів у кутку стояла порожня, тільки на полицях видніли темні кола від банок і бляшанок.

З кухні вели троє дверей — до садка, передпокою та їдальні. їдальня була маленька, квадратна, сполучена