Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

Розділ 8. До дому.

Зробили переносні носилки для поранених, розподілили вантажі та вирушили в дорогу. Через деякий час нікому з нас вже не хотілося йти далі, всі втомилися і рани давалися взнаки. Покинувши відносно безпечні руїни, за кілька годин ми нарешті дісталися тієї самої річки, яку я й проходив раніше. Веон наполягав на продовженні руху до перевального пункту і все-таки домігся свого, але лише після відпочинку і сніданку, проведеного біля річки. Шлях не близький, застануть посеред ночі і ні втекти не зуміємо, ні сховатися. А пораненим одна коротка мандрівка скелями коштуватиме чи не дня повноцінної ходьби. Невигідний курс виходить. Тут усі змогли поповнити запас води та навіть обмитися, не заходячи у воду. Річка виявилася небезпечною, живності в ній вистачало, починаючи від хижих кусючих рибок і до змій завтовшки з руку. Зловив коту пару рибок, поки відпочивали, та той розвалився на сонечку і спав.

Ввечері дійшли до місця розташування перевального пункту аграфів, це була печера в скелі, з облаштованим вогнищем, ліжками та запасами їжі. Як не дивно, але за весь день подорожі на нас ніхто не напав.

- Привал до ранку, потім поговоримо, - Веон намагався тримати себе в руках, але помітно було, що він теж втомився і не показував цього перед нами та своїми одноплемінниками. Нога в нього опухла, другий важкий аграф марив, а Оллі лихоманило. Аптечки поки що справлялися, але в них теж є ресурс і він тут непоправний.

Усі наспіх перекусили та повалилися відпочивати де могли, Тех зголосився чергувати. Ніхто навіть слова не сказав з аграфів, всі втомилися. Я теж ліг на імпровізоване ложе з підстилкою трави, кіт улаштувався поруч, муркотів і тулився до місця зберігання всіх псі кристалів. Горів під стелею печери тьмяний світильник, а я дивився на дівчину, мене не полишало відчуття, ніби ця дівчина дещо більша істота, ніж просто звичайний аграф. Немов усередині неї було якесь внутрішнє світіння, яке горіло трохи яскравіше, ніж у всіх інших. Я не міг зрозуміти, що з нею не так. Полізла мене захищати, може справді вірить у мою незамінність для їхнього народу. Звідки ця самопожертва.

- Дивна вона якась. - бурмотів я, це помітив практично відразу, ще в селищі, - Хоча чимось дуже схожа на дівчину з мого минулого життя.

Подивившись, помилувавшись дівчиною (не понівеченою частиною обличчя) ще кілька миттєвостей, я дійшов до досить очевидного й закономірного висновку. Не такі вони й божественно красиві, як про них писали в книжках, але на будь-якому конкурсі міс світу, увійде до трійки переможниць, це точно. Знову ж таки струнка, збите тренуваннями тіло, тонкі риси обличчя, ідеальні форми, середнього зросту, я їх уявляв дещо вищими, але хто знає, який вони мають вигляд насправді ці натуральні аграфські дівчата.

Досить любуватися, треба добре відпочити, завтра знову довгий шлях, цього разу назад у нашу аномалію. Час повертатися на базу, усі справи, схоже, я можу вирішити тільки там. Уже засинаючи, я вирішив, що все-таки не даремно потрапив сюди, інакше як би я вивчив псі техніки та дізнався б стільки нового. Усе, спати.

Перші промені сонця ледь встигли пробитися крізь щільні хмари й упасти на стіни скелі, де була печера, коли мене безцеремонно розбудив Тех. А я-то наївний сподівався, що зможу відіспатися за всі минулі дні. Куди там, хто б мені дозволив.

- Потрібно збиратися, не встигнемо дійти, якщо затримаємося. - почав він.

- Встаю. - кіт уже десь утік.

Аграфи все ще спали, тільки Веон сидів на своєму ліжку і дивився на нас.

- Ну що ти вирішив? - запитав його кіборг.

- Ми не готові висуватися, нам потрібен мінімум ще день. - у нього вже почала нога стухати, допомогла аптечка від зараження чи інфекції, другий важкий теж стабілізувався. Ні погано, ні добре було тільки Оллі.

- Я тебе не про це вчора питав, дані аптечки я тобі перекинув щодо дівчини, забираємо ми її чи ви самі впораєтесь?

Веон пом'явся, оглянув нас, пожував губу, подивився на решту аграфів. Відвів на неї очі та з важким видихом видав.

- Забирайте, ми не встигнемо їй допомогти, але прошу залишити в заставу п'ять повних псі кристалів, це компенсує в місті її відсутність, через місячний цикл я прийду сюди з її батьком і буду на вас тут чекати. Усе повернемо і дамо ще за порятунок дівчини. Домовилися.

- Мені все одно, домовляйся з Міком. - аграф перевів на мене погляд.

"Проси їхні бази, для навчання." - прийшла від нього настанова.

"Нам на базу щось потрібно з їхнього корабля міста, може купимо те, що нас цікавить?"

"Пересилаю список."

- Я згоден, якщо зараз вийдемо, то до вечора вона, можливо, вже лежатиме в мед капсулі. За порятунок і лікування прошу бази, щонайменше десяток хороших і високорівневих за направленнями техніки, зброї та пілотування. - я передав п'ять середніх заповнених псі кристалів. - Також мене ще цікавлять за цим списком обладнання і матеріали, пересилаю дані.

- Я передам твої слова і список її батькові. Думаю, це рівноцінний обмін.

- Тоді ми висуваємося. - сказав Тех.

Я піднявся - далося взнаки навантаження останніх днів, м'язи нещадно нили - побризкав в обличчя водою, накинув на спину рюкзак і приречено махнув кіборгу рукою, показуючи, що готовий. Він тільки цього й чекав, ми жваво потягли до виходу носилки з дівчиною.

І знову з усіх боків нас оточує нескінченний і величний кам'яний лабіринт. Якби я опинився тут в інший момент, то, можливо, захопився б його первозданною красою. Зараз же мені було не до цього - носилки нестерпно тягнули втомлені плечі, з обличчя котиться піт, не зовсім справлявся з роботою скафандр. Ось уже півдня я дивився тільки під ноги, намагаючись не впасти з дівчиною, каміння наче навмисно потрапляло під ноги, і лише зрідка підіймав голову, щоб переконатися, що немає загроз. Хоча розвідник Теха кружляв постійно над нами. Рівнину з кущами ми якимось чином обійшли через ліс, я трохи загубився з цією біганиною.

До вечора виснажився настільки сильно, що якби ми зараз наткнулися на ящірок, мене вистачило б не більше ніж на кілька помахів клинком. Кіборг почувався як новенький, моторчик у нього там самозарядний чи що, пре й пре вперед, ще й усі шкури λύκος тягне, я й забув про них ще в руїнах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍