Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

і який-небудь пустунчик, простягнувши рученята, буде сіпати тебе за бакенбарди, а ти тільки будеш йому по-собачому: гав, гав, гав! Ну, скажи сам, чи є що краще за це?

Подкольосін. Так вони ж тільки пустуни великі: все псуватимуть, папери порозкидають.

Кочкарьов. Хай пустують, але ж вони всі на тебе схожі — от штука.

Подкольосін. А воно, справді, навіть чудно, чорт забери: такий собі книш, щеня отаке, і вже на тебе схоже.

Кочкарьов. Як не чудно, звичайно, чудно. Ну, то поїдемо.

Подкольосін. А що ж, поїдемо.

Кочкарьов. Ей, Степане! Давай швидше своєму панові одягатися!

Подкольосін (одягаючись перед дзеркалом). Я, однак, думаю, що слід було б у білім жилеті.

Кочкарьов. Пусте, все одно.

Подкольосін (одягаючи комірці). Проклята праля, так кепсько накрохмалила комірці — ніяк не стоять. Ти їй скажи, Степане, що коли вона, дурна, так прасуватиме білизну, то я найму іншу. Вона, мабуть, з коханцями забавляється, а не прасує.

Кочкарьов. Та ну, брат, швидше! Як ти вибираєшся.

Подкольосін. Зараз, зараз. (Одягає фрак і сідає.) Послухай, Ілля Хомичу. Знаєш що? Їдь ти сам.

Кочкарьов. Отакої; збожеволів чи що? Мені їхати! Та хто з нас жениться: ти чи я?

Подкольосін. Їй-право, щось не хочеться; хай краще завтра.

Кочкарьов. Ну, є у тебе хоч крихта розуму? Ну, не йолоп ти? Зовсім зібрався, і раптом не треба! Ну скажи, будь ласка, чи не свиня ти, не падлюка ти після цього?

Подкольосін. Ну, чого ж ти лаєшся? чого? що я тобі зробив?

Кочкарьов. Дурень ти, дурень несусвітний, це тобі всяк скаже. Йолоп, от просто йолоп, хоч і експедитор. Про кого я дбаю? Про тебе: адже з рота шмат вирвуть. Лежить, проклятий холостяк! Ну скажи, будь ласка, ну, на що ти схожий? Ну, ну, погань, тюхтій, сказав би таке слово… та непристойно тільки. Баба! гірше баби!

Подкольосін. Та й ти справді цяця. (Тихо.) Чи ти при розумі? Тут стоїть кріпак, а він при ньому лається, та ще отакими словами; не знайшов іншого місця.

Кочкарьов. Та як же тебе не лаяти, скажи, будь ласка? Хто може тебе не лаяти? У кого вистачить духу тебе не лаяти? Як порядна людина, вирішив одружитися, добре так розсудив і раптом — просто здуру, блекоти об’ївся, бовдур…

Подкольосін. Ну годі, я їду — чого ж ти розкричався?

Кочкарьов. Їду! Звичайно, що ж іще робити, як не їхати! (Степанові.) Давай йому капелюх і шинель!

Подкольосін (у дверях). Така, справді, дивна людина. З ним ніяк не можна водитися: вилає раптом ні за що, ні про що. Не розуміє ніякого поводження.

Кочкарьов. Та вже кінець, тепер не лаю.

Обидва виходять.

Ява XII

Кімната в домі Агафії Тихонівни. Агафія Тихонівна розкладає на картах, з-за руки дивиться тітка Орина Пантелеймонівна.

Агафія Тихонівна. Знову, тітусю: дорога! Інтересується якийсь бубновий король, сльози, любовний лист, з лівого боку трефовий виявляє велику увагу, але якась лиходійка заважає.

Орина Пантелеймонівна. А хто б, ти гадаєш, був трефовий король?

Агафія Тихонівна. Не знаю.

Орина Пантелеймонівна. А я знаю, хто.

Агафія Тихонівна. А хто?

Орина Пантелеймонівна. А хороший купець, що сукном торгує, Олексій Дмитрович Стариков.

Агафія Тихонівна. От уже напевно не він, на що хочете закладаюся — не він.

Орина Пантелеймонівна. Не переч, Агафіє Тихонівно, волосся таке вже русяве. Нема іншого трефового короля.

Агафія Тихонівна. А от і ні, трефовий король означає тут дворянина. Купцеві далеко до трефового короля.

Орина Пантелеймонівна. Ех, Агафіє Тихонівно, не те б ти сказала, якби небіжчик Тихон, твій батенько, Пантелеймонович був живий. Було як ударить всіма п’ятьма по столу та як крикне: «Плювать мені, — каже, — на того, хто соромиться бути купцем; та не віддам от, — каже, — дочку за полковника. Хай це роблять інші! та й сина, — каже, — не віддам на службу. Що, — каже, — хіба купець не служить государеві так само, як і кожний інший?» Та всіма п’ятьма по столу як дасть! А рука як відро завбільшки — такий страх! Як сказати правду, він і всахарив твою матінку, а небіжчиця ще б пожила.

Агафія Тихонівна. Ну, щоб і в мене та був такий лютий чоловік! та нізащо не вийду за купця!

Орина Пантелеймонівна. Таж Олексій Дмитрович не такий.

Агафія Тихонівна. Не хочу, не хочу. В нього борода: почне їсти, все по бороді потече. Ні, ні, не хочу!

Орина Пантелеймонівна. Та де ж узяти путнього дворянина? Адже на вулиці його не знайдеш.

Агафія Тихонівна. Фекла Іванівна знайде. Вона обіцяла знайти найкращого.

Орина Пантелеймонівна. Та вона ж брехуха, дитино моя.

Ява XIII

Ті ж і Фекла.

Фекла. От і ні, Орино Пантелеймонівно, гріх вам наклепи на мене, безневинну, зводити.

Агафія Тихонівна. Ах, це Фекла Іванівна! Ну що, говори, розказуй! Є?

Фекла. Є, є, дай тільки дихнути — так заклопоталася! З твого доручення всі доми обійшла, по канцеляріях, по міністеріях тягалася, в калавурці тинялася. Чи знаєш ти, люба моя, мене ж трохи не побили, їй-богу! Стара ота, що женила Аферових, так була за мене взялася: «Ти сяка-така, тільки хліб одбиваєш, знай свій квартал», — каже. — «Та що ж, — я просто так і одрізала, — я для своєї баришні, не прогнівайся, все готова зробити». Зате вже яких женихів тобі припасла! Та стояв світ і ще стоятиме, а таких ще не було. Декотрі з них сьогодні й прибудуть. Я забігла навмисне тебе попередити.

Агафія Тихонівна. Як це сьогодні? Серденько, Фекло Іванівно, я боюсь!

Фекла. Та не лякайся, люба моя! діло житейське. Прийдуть, подивляться, більше нічого. І ти на них подивишся: не сподобаються, — ну, й поїдуть.

Орина Пантелеймонівна. Ну вже ж, мабуть, путніх приманила!

Агафія Тихонівна. А скільки їх? багато?

Фекла. Та чоловіка шість є.

Агафія Тихонівна (скрикує). Ух!

Фекла. Що ж ти, моя голубко, так стрепенулась? Краще вибирати: один не підійде, другий підійде.

Агафія Тихонівна. А що вони: дворяни?

Фекла. Всі, як один. Такі вже дворяни, що ще й не було таких.

Агафія Тихонівна. Ну, які ж вони, які?

Фекла. Усі такі славні, всі такі хороші, акуратні. Перший Балтазар Балтазарович Жевакін, такий славний, у флоті служив — якраз тобі підійде. Говорить, що йому треба, щоб наречена була в тілі, а сухоребрих зовсім не любить. А Іван Павлович, що служить екзекухтором, такий величний, що й не приступити. Такий