Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

Фекла. А хіба погано? Закон виконав.

Кочкарьов. Закон виконав! Ото диво жінка! Що я, без неї не прожив би?

Фекла. Та ти ж сам причепився: жени, бабусю, та й край.

Кочкарьов. Ах ти ж, криса стара!.. Ну, а тут чого? Невже Подкольосін хоче…

Фекла. А що ж? Бог благодать послав.

Кочкарьов. Ну? Ач мерзотник, адже мені нічичирк про це! Отакий? Нате вам: тишком-нишком, га?

Ява X

Ті ж і Подкольосін із дзеркалом в руках, в яке вдивляється дуже пильно.

Кочкарьов (підкрадається ззаду, лякає його). Гух!

Подкольосін (скрикнув і впустив дзеркало). Божевільний! Ну, навіщо, навіщо… Ну, що за дурощі! Злякав, їй-право, так, що душа не на місці.

Кочкарьов. Ну, нічого, пожартував.

Подкольосін. Що за жарти вигадав? Досі не отямлюсь з переляку. І дзеркало он розбив. А це ж річ не дарова: в англійському магазині купив.

Кочкарьов. Ну, годі: я знайду тобі інше дзеркало.

Подкольосін. Знайдеш, як же. Знаю я ці інші дзеркала. На цілий десяток показує старішим, і пика виходить косо.

Кочкарьов. Послухай, адже я на тебе мусив би більше гніватись. Ти від мене, давнього друга, все ховаєш. Адже одружитись надумав?

Подкольосін. От дурниці: зовсім і не думав.

Кочкарьов. Та ось же доказ. (Показує на Феклу.) Таж ось, стоїть, відомо що за птаха. Ну що ж, нічого, нічого. Тут нема чогось такого. Діло християнське, потрібне навіть для вітчизни. Будь ласка, будь ласка: я беру на себе всі справи. (До Фекли.) Ну, кажи: як, що й до чого. Дворянка, чиновниця, в купецтві, чи що, і як звати?

Фекла. Агафія Тихонівна.

Кочкарьов. Агафія Тихонівна Брандахлистова?

Фекла. От і ні — Купердягіна[61].

Кочкарьов. В Шестилавочній, чи що, живе?

Фекла. А от і ні, ближче буде до Пісків, у Мильному провулку.

Кочкарьов. Ну да, в Мильному провулку, зразу за крамничкою — дерев’яний будинок?

Фекла. Не за крамничкою, а за пивним льохом.

Кочкарьов. Як це за пивним, — ось тут я вже й не знаю.

Фекла. А як повернеш у провулок, то буде тобі прямо будка, і як будку минеш, зверни ліворуч, і от тобі просто в очі, тобто отак тобі просто в очі і буде дерев’яний будинок, де живе кравчиха, що жила колись із сенатським оберсеклехтарем. Ти до кравчихи не заходь, а зразу за нею буде другий будинок, кам’яний — от цей будинок і її, в якім тобто вона й живе, Агафія Тихонівна, дівиця.

Кочкарьов. Добре, добре; тепер я все це сам уладнаю, а ти йди; ти вже не потрібна.

Фекла. Як так! Невже ти сам хочеш весілля справити?

Кочкарьов. Сам, сам; ти вже не втручайся тільки.

Фекла. Ох, і безсоромник який! Та хіба ж це чоловіча справа. Одступись, батеньку, їй-право!

Кочкарьов. Іди, йди. Не розумієш нічого, не втручайся, знай своє місце, забирайся!

Фекла. У людей тільки щоб хліб одбивати, безбожник отакий! У таке непідходяще діло втесався. Коли б знала, нічого б не казала. (Виходить сердита.)

Ява XI

Подкольосін і Кочкарьов.

Кочкарьов. Ну, брат, цієї справи не можна відкладати, їдьмо.

Подкольосін. Та я ж іще нічого. Я так тільки подумав.

Кочкарьов. Пусте, пусте! Тільки не соромся: я тебе так оженю, що й не почуєш. Ми зараз же їдемо до нареченої, і побачиш, як це все раптом.

Подкольосін. От іще. Зразу б і їхати!

Кочкарьов. А за чим, змилуйся, за чим діло?.. Ну поглянь сам: ну що з того, що ти нежонатий? Подивись на свою кімнату. Ну, що в ній? Он нечищений чобіт стоїть, он цебрик для умивання, он ціла купа тютюну на столі і сам ти лежиш, як байбак, цілий день лежні справляєш.

Подкольосін. Це правда. Порядку в мене, я знаю сам, що нема.

Кочкарьов. Ну, а як буде в тебе дружина, так ти, просто, ні себе, нічого не впізнаєш: тут у тебе буде канапа, песик, чижик який-небудь у клітці, шитво… І, уяви, ти сидиш на канапі, і раптом до тебе підсідає жіночка, гарненька така, і ручкою тебе…

Подкольосін. А, чорт, як подумаєш, справді, які ото ручки бувають. Адже просто, брат, як молоко.

Кочкарьов. Куди тобі! Хіба в них тільки ручки?.. У них, брат… Ну та що там говорити, у них, брат, просто, чорт знає чого тільки нема.

Подкольосін. А я ж, правду казавши, люблю, коли біля мене сяде гарненька.

Кочкарьов. От бачиш, сам розкусив. Тепер тільки треба розпорядитись. Ти вже не турбуйся ні про що. Весільний обід і все інше — це вже все я… Шампанського менш як одну дюжину ніяк, брат, не можна, хоч що ти там говори. Мадери теж півдюжини пляшок неодмінно. У нареченої, мабуть, ціла купа тіточок та кумась, — ці жартувати не люблять. А рейнвейн — чорт з ним, правда? га? А щодо обіду — у мене, брат, на прикметі придворний офіціант: так, собака, нагодує, що, просто, не встанеш.

Подкольосін. Змилуйся, ти так гаряче берешся, ніби справді вже весілля.

Кочкарьов. А чом же ні? Навіщо ж відкладати? Адже ти згоден?

Подкольосін. Я? Ну, ні… я ще не зовсім згоден.

Кочкарьов. Отакої! Та ти ж зараз сказав, що хочеш.

Подкольосін. Я говорив тільки, що непогано б.

Кочкарьов. Та що ти, змилуйся! Та ми ж були вже зовсім всю справу… Та що? хіба тобі не до вподоби жонате життя, чи що?

Подкольосін. Ні… подобається.

Кочкарьов. Ну, так що ж? За чим діло стало?

Подкольосін. Та діло ні за чим не стало. А тільки дивно…

Кочкарьов. А що дивно?

Подкольосін. Та як же не дивно: все був нежонатий, а тепер раптом жонатий.

Кочкарьов. Ну, ну… ну і не сором тобі? Ні, я бачу, що з тобою треба говорити серйозно: я говоритиму одверто, як батько з сином. Ну подивись, подивись на себе уважно, от, приміром, так, як ти дивишся тепер на мене. Ну, що ти тепер таке? Ну, просто колода, ніякої ваги не маєш. Ну, для чого ти живеш? Ну, глянь у дзеркало, що ти там бачиш? дурне обличчя — більше нічого. А тут, уяви, біля тебе будуть дітлахи, і не те, щоб двоє чи троє, а може, цілих шестеро, і всі на тебе, як викапані. Ти ось тепер сам, надвірний радник, експедитор або там начальник якийсь, Бог тебе знає, а тоді, уяви, біля тебе експедиторята, маленькі такі чортенята,