Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Ляльководи, Роберт Хайнлайн 📚 - Українською

Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

34
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ляльководи" автора Роберт Хайнлайн. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 102
Перейти на сторінку:
Ми навіть не можемо ізолювати їх у тих містах, про які знаємо.

— Боже мій, а чому ж ні?

— Сам знаєш. Бо голови, досвідченіші й мудріші за мою, і досі не вірять, що розпочалася війна. Їх іще належить у цім переконати. Бо коли паразити захоплюють місто за містом, зовні начебто нічого не змінюється.

Я перелякано уставився в Старого.

— Та ти не хвилюйся, — лагідно мовив він. — Ти — наш перший успіх. Перша жертва, яку вдалося визволити живою, і тепер виявляється, що ти пам’ятаєш, що з тобою трапилося. Це надзвичайно важливо. А твій паразит — перша така істота, яку нам вдалося захопити в живому стані. І тепер у нас буде можливість...

Старий замовк. Напевне, моє обличчя перетворилося на маску невимовного страху: я не міг змиритися з думкою, що мій «вершник» досі живий і може знову на мене напасти.

Старий поклав руку мені на плече і стиснув його.

— Не турбуйся сину, — лагідно сказав він. — Ти й досі вельми хворий і вельми слабкий.

— Де воно?

— Хто? Паразит? За нього не турбуйся. Можеш поглянути на нього, якщо хочеш, — він тепер живе за рахунок твого візаві, червоного орангутанга на ймення Наполеон. Жодної небезпеки немає.

— Убийте його!

— Навіщо? Він потрібен нам живим для досліджень.

Мабуть, зі мною сталася істерика, бо Старий дав мені кілька легеньких ляпасів.

— Опануй себе, — осадив він. — Мені дуже не хочеться розбурхувати тебе в такому хворому стані, але доведеться. Нам треба записати на плівку все, що ти знаєш. Тому заспокойся й поводься належним чином.

Я оволодів собою та почав ретельно й докладно доповідати про все, що міг пригадати. Я розповів, як орендував мансарду і завербував свою першу жертву, як ми потім вирушили з мансарди до Конституційного клубу. Старий слухав, киваючи головою.

— Все логічно. Ти виявився хорошим агентом — навіть для них.

— Ви не розумієте, — заперечив я. — Особисто я ні про що не думав. Я знав, що відбувається, і тільки. Це було схоже на... на... — Я замовк, підбираючи потрібні слова.

— Заспокойся. Продовжуй.

— Після того як ми завербували менеджера клубу, все пішло як по маслу. Ми обробляли їх у міру того, як вони приходили і.

— Імена!

— Так. Я сам, Грінберг, Тор Гансен, Джей Гардвік Поттер, його шофер Джім Вейклі й маленьке хлоп’я на прізвисько Джейк — він працював слугою в клубному туалеті. Але, схоже, ми його згодом утилізували, бо його володарю не подобалося, що він часто відлучався на якісь потреби. Потім був менеджер, але я так і не дізнався, як його звали. — Я зупинився, хутко пригадуючи все, що трапилося того дня в клубі, і намагаючись чітко пригадати кожного рекрута. — О господи! — вирвалося в мене.

— Що таке?

— Міністр... Заступник міністра фінансів...

— Ти хочеш сказати, що ви й до нього добралися?

— Так, першого ж дня. Який це був день і коли це було — я не пам’ятаю. О боже, начальнику, за безпеку Президента відповідає Міністерство фінансів!

Але я промовляв до порожнього місця: там, де колись був Старий, в просторі утворилася діра.

Виснажений, я знову ліг. І почав тихо хлипати в подушку. А трохи згодом заснув.

РОЗДІЛ 9

Я прокинувся з гидотним присмаком у роті, гудінням у голові та смутним відчуттям неминучої катастрофи. Однак почувався я відносно добре.

—Ну як? Краще? — спитав мене хтось бадьорим голосом.

Наді мною схилилася маленька гарненька брюнетка. Такого милого створіннячка я ще ніколи не бачив і почувався достатньо добре, щоби цей факт усвідомити, хоча й не надто яскраво. На ній був надзвичайно дивний костюм, себто скоріше його рештки: тісні білі шорти, стрічка майже прозорої білої матерії, яка трохи прикривала груди, і свого роду металевий панцир, який захищав її шию, плечі та спину аж до попереку.

— Краще, — ствердно відповів я, і скривився.

— Що — неприємний присмак у роті?

— Як коти насцяли.

— Ось, тримайте. — Медсестра подала мені якусь рідину у скляній пляшечці. Вона була терпка й трохи пекуча, огидний присмак швидко зник. — Ні, — сказала жіночка, — ковтати не треба. Обережно сплюньте, як це роблять малюки, і я принесу вам води.

Я зробив, як мені сказали.

— Мене звати Доріс Мардсен, — продовжила вона, — я — ваша денна медсестра.

— Радий познайомитися, Доріс, — сказав я, придивляючись до неї із зростаючою цікавістю. — А скажіть, будь ласка, що це на вас за наряд такий? Ні, я не кажу, що він мені не подобається, але ви схожа на персонаж із коміксу.

Доріс оглянула себе спереду й захихикала:

— Я почуваюся наче дівчина-хористка. Але то нічого. Ви звикнете — я ж звикла.

— Та я вже звик. І мені подобається ваш прикид. Але все ж таки — чому?

— Це — наказ Старого.

Я продовжував розпитувати її, а коли дізнався причину, то мені знову стало зле. І я замовк.

— Я принесла вам вечерю, — продовжила Доріс.

Взявши тацю, вона сіла на ліжко.

— Та мені не хочеться їсти.

— Розкрийте рота, інакше вам на голову виллю, — суворо сказала дівчина. — Ось так, молодець, слухняний хлопчик.

Ковтаючи їжу (здебільшого для самозахисту), я примудрився говорити:

— Мені вже добре. Зробіть мені укол «гіро» — і я невдовзі буду на ногах.

— Стимулятори вам заборонені, — суворо сказала медсестра, продовжуючи натоптувати мені пельку. — Вам належить спеціальна дієта й тривалий відпочинок, можливо, трохи снодійного згодом. Так наказав шеф.

— А що зі мною сталося?

— Крайнє

1 ... 24 25 26 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляльководи, Роберт Хайнлайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ляльководи, Роберт Хайнлайн"