Ернст Юнгер - Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер

стихійні передумови. Приносить щось своє й сам дух місця. Камінь важливий не лише в тому, як він розпадається й утворює скалки, але і своїми властивостями відбивати світло та вбирати воду, як райнський шифер або лава на Везувії. Його сила ще діє навіть у погребах, вирубаних у скелі. Подібними властивостями наділене й дерево, з яким вино входить у контакт у баліях, виноградних пресах, діжках. Знання — тут навіть можна сміливо сказати мудрість — винороба й бондаря здобувається й відшліфовується завдяки довгій традиції. На виноградниках, у погребах та малих винних господарствах ми зустрічаємося з типажами, які ніби просякли своєю діяльністю. На щось подібне можна натрапити хіба в мисливців, рибалок та кавалеристів, тобто в тих, хто виконує свою роботу з пристрастю.

Виноградар служить своєму богові тяжкою працею, але він приймає його та бере до свого серця. Марсель Жуандо[141] казав мені про свого тестя, який був поштарем, а після служби обробляв власний невеликий виноградник: «Робота на винограднику була його молитвою». А ще від одного дуже старого винороба я чув, що у свої останні роки він жив лише на хлібі й вині — ніби з причастя.

Чай і вино оповиті ароматом давніх культур — ми не хочемо вживати це дієслово у вишуканому значенні, якого воно набуло. Врешті, всі рослини нероздільні й неповторні у своєму впливові, як у корінні й гілках, так і в квітах і плодах. Тож у царстві вина, попри всі відмінності, панує рівність — від виноградного садка в Тюбінґені й до тамтешніх протестантських студентів, від карлика Паркео у погребі Гейдельберзького замку до освітленої святкової зали пфальцграфа. Ця сама сила споріднена із силою поета, який перетворює людей своїм словом, підносячи жебрака до князя. Бодлер, що вшановує вино як друга самотніх і закоханих, але також ганчірників і вбивць, уловив це в глибині свого єства. Одного вечора вино починає співати в пляшках, цих скляних клітках, в які воно впіймане й закрите червоною печаткою, починає співати «Un chant plein de lumière et de fraternité[142]».

Справжня чарівна сила вина відкривається в поверненні, в періодичних святах винних країн.

Ці свята відзначають, коли зібрано врожай і коли прощається сонце, і ще бучніші, коли воно повертається й проганяє зиму. Потужний видих і вдих. Вино вже не дістають у пляшках і баліях із погреба; воно струмує з діжок, б'є водограєм — ним просочене повітря.

Блазень починає правити світом — це відлуння, відблиск давніх часів, коли приходили боги й підсідали до нас за стіл. Великий Пан підступає все ближче, Фавн і Сатир перехиляються через паркан. Землисте, подібне до гнома створіння в парі з високим просвітленням. Приходить ще щось, що вже давно зникло; за криками й стрибками, за бурмотінням і масками можна впізнати якісь неясні обриси. Обертання створює в запамороченні відчуття когось третього: за зимою — щось більше, ніж весна, за диханням — щось більше, ніж життя, за маскою — щось більше, ніж той, хто ховається за нею.

«Істина — у вині». Це не означає, що вона прихована в ньому. Цей вислів радше вказує на те, що воно щось надає, щось таке, що й без нього завжди існує. Вино є ключем — теперішнє стає входженням.

75

Те, що до вина належить міра, можна дізнатися насамперед там, де воно здавна є домашнім напоєм: у країнах вина. Там витривалість до алкоголю не пов'язана з якоюсь особливою славою, як то є в денді з їхніми «чоловіками на шість пляшок[143]», які до кінця зі стоїчним спокоєм залишаються за столом. Для країн туману з їхньою меланхолією годяться міцні сорти пива, особливо віскі. Незвичайним для віскі є те, що воно збуджує на довгі відстані, тоді як його п'янкий вплив накопичується потай. Збудні та наркотичні сили рухаються як паралельні лінії, що раптом зустрічаються в неосяжному і стають поряд. Корабель легко розтинає хвилі розмови — і раптом настає затьмарення.

Столове вино, яке супроводжує трапези, п'ють помірно, часто розводять водою. Це сільське вино, воно незрадливе, місцеве, привезене не здалеку. Хто не робить його сам, той має свого винороба, якому може довіряти. Для знаменитих марок, grand cru[144], добірних сортів міра належить до насолоди; надмірність відпадає сама собою при узливаннях, в яких сила землі поєднується з мистецтвом людини. Тут цінується добре вино, й для винороба незамінним є справжній знавець — той, хто поціновує дар, а ще більше той, хто вшановує таємницю. Коли він підносить келих, то, здається, ніби проглядає далеко вперед, а коли куштує, то подібний не лише на того, хто слухає мелодію, а й на того, хто вгадує тишу, яка настає після неї.

Ексцеси трапляються також у винних країнах. Вони пов'язані не так з природою вина, як з протиприродністю людини. Навіть у селах на Сардинії мені зустрівся пияк, який «прогнав через горло» всі свої поля й стада, занедбаний, із запалими очима, жадібний ubriacone[145], якого всі зневажали, уникали й висміювали.

Але то винятки. Для таких країн невідомі вулиці й квартали, що кишать п'яницями, які є тлом для деяких розділів у романах Достоєвського й Дікенса та темою зловісних малюнків Гоґарта. Там свої «рибальські угіддя» мають поліція та Армія порятунку.

Книжки й міста

76

Такі нічні блукання й кружляння підвипилих мас народу серед великих, безрадісних кварталів, як це описують у своїх спогадах де Квінсі та Джек Лондон, викликають острах. На кожному розі вулиці заманює кнайпа; відвідувачі п'ють навстоячки, міцні напої чинять потужний вплив на ослаблі тіла. Зграї дівчат-нічних метеликів, серед них і діти, ледь не до смерті п'яні жінки й безробітні сунуть цілими юрбами. А між ними чигають ті, які роблять свій ґешефт на сп'янілих та безвільних — сутенери, шахраї, кишенькові злодії та пройдисвіти всіх мастей.

Тут не п'ють для того, щоб потім згадувати або щоб зійтися ближче; тут п'ють, щоб утекти, забути, тож пробудження є недобрим. Демон постійно присутній; людина з таким неперевершеним чуттям,