Тіна Волф - Заборонене кохання, Тіна Волф

-  В тому то і річ, що ходив. Сьогодні перед роботою, у відділення забігав. Все перевірили і сказали, що помилки ніякої немає, і що ці гроші адресовані мені.

-  Ха, а потім через деякий час скажуть, вибачте, ми помилились? – перекривляючи вдаваного працівника банку, сказала дівчина, а потім раптом запитала,  - А від кого вони надійшли?

-  Не знаю, Ліза. Той, хто переслав ці кошти побажав не називати свого імені.

-  Я здається знаю, хто це? – раптом похмурніла.

-  Хто? – допитувався Марк, дивуючись звідки Ліза може щось знати.

-  А ти не здогадуєшся? – різко запитала і стурбовано глянула на Марка.

-  Ні! – ніяк не міг второпати Марк, кого має на увазі Ліза.

-  Краля твоя, Еліна! Це точно вона, більше нікому, - сердилась і закипала від злості Ліза, - Я думала, що ми будемо разом, а ти? На справді між нами  нічого немає – прірва?, Цікаво, за які такі заслуги вона тобі такі гроші відвалює? За що, Марку? Не за каву ж – це точно! Ах, ти ж Марк, я розмріялась, що ти мене кохаєш, а ти?!

І вже збиралась йти від нього, як Марк її зупинив, пригорнув до себе, подивився прямо у вічі і сказав:

-  Ліза, ти про що? Нічого у нас не було! Я думати про неї забув, Лізо! Я тебе лише кохаю, малеча ти моя ревнива!

Ліза знову розридалась, як мале дівча. А потім крізь сльози запитала:

-  Це правда?

-  Що, Лізо? – не розумів її Марк.

-  Ти мене кохаєш? – і її блакитні очі, ще повні сліз,  знову засяяли.

Марк і сам не зрозумів, як так вийшло, що він зізнався у коханні Лізі? Але відступати вже було пізно і він впевнено заявив:

-  Так! Я кохаю тебе, моя маленька принцесо! – і пристрасно поцілував  її.

Ліза в цю мить відчула таку легкість! Вона неначе сніжинка,  розтанула в обіймах коханого Марка. Її Марка! А Марк? Насолоджувався п’янким поцілунком зі своєю маленькою Лізою, дівчинкою, та ні – жінкою, яку кохав більше за життя.

-  Які ж ви милі?! – раптом почули закохані голос Валерія Петровича, - Вибачте, що я вам завадив, але там назбігалися відвідувачі і чекають на тебе, Марку, - і так мило посміхнувся, що Ліза від того трохи засоромилася, а потім глянула у вічі коханому і прошепотіла:

-  А теж кохаю тебе, Марку! – і припала до його грудей.

У Валерія Петровича, аж сльози щастя покотилися від побаченого і він лише сказав:

-  Я завжди знав, що ви будете разом! Ви чудова пара!