Олег Криштопа - 10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа

— Ото знаєте, як буває в селі: від Василя береш, а від Петра не береш, — сміється Андрій Мелеш. — Петро каже: як так? Або все, або нічого. І нам віддали весь колгосп. Ми вже не знали, що робити. Зрозуміли: тваринництво — це не наша тема. І ми її вивели з обороту. Вирощували свою картоплю. Ще нам дісталося двісті з чимось гектарів саду. Загалом нам дали тисячу гектарів землі та двісті гектарів саду, який декілька років до того нічого не родив. Селяни не знали, що зробити, все заростало травою. Мені було років чотирнадцять, я ходив по тому саду і не бачив, як там пройти.

ЛОВИ ХВИЛЮ, або РИНОК ПОСТІЙНО ЗМІНЮЄТЬСЯ

Тим часом на ринку картоплі ставало дедалі тісніше. З’являлися великі агрофірми, які демпінгували й витісняли дрібних виробників. Переключатися на сад, утім, ніхто тоді й не думав. Максимум, що вдалося, — трохи його розчистити. Дерева зародили, проте плоди були несмачними. Їх здавали на сік-концентрат для консервних заводів. Який-не-який, а прибуток з раніше безгосподарної землі. Однак було зрозуміло, що це далеко не максимум, на що здатна закарпатська земля.

Поки Андрій розповідає, ми об’їжджаємо сади «Коника». Велетенська територія. Раптом упираємося в колючий дріт. За ним — перекопаний шматок прикордонної смуги і стовпчики.

— Це вже Словаччина. Можете кинути камінь або палку в Євросоюз. 15 метрів буквально.

Власне, вчитися, що робити з садом, вирішили у європейців. Найближче була Угорщина.

— Угорщина — тоді це було вав! Це ще не був Євросоюз, але вже Європа. Вони були розвиненіші, ніж ми. Ми поїхали дивитися туди: сади виглядали не так, там інтенсивна технологія. Дерева вирощують спеціально. Але від ідеї везти дерева звідти ми одразу відмовилися. Тому що готове дерево в Європі коштує сім євро. Дорого. А якщо брати підщепу, то вона коштує всього двадцять євроцентів. І з цієї підщепи вегетативним способом ще можна отримати триста-чотириста підщеп. Словом, це зовсім окремий бізнес.

До розуміння цього Мелеші дійдуть згодом. Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х вони інтенсивно вивчали інформацію про садівництво. Причому переважно за кордоном. Бо в Україні її просто не було.

— У нас дуже погані університети. От маємо двох агрономів. Вони з біологічного факультету, багато і непогано вчилися. Їх готували як спеціалістів широкого профілю. Вони знають багато різних трав, як ті ростуть, знають біологію. А зробити яблуко — таке, щоб ви хотіли його купити, — вони не знають. Такого в університеті їх не навчили. Старі книжки, старе все.

Не дивно, що садівництво в Україні у критичному стані. Дерева хворі, несортові. Тож компанія Мелешів почала сад з нуля. Спочатку виростили саджанці, посадили їх. Три гектари. Потім сімдесят. Ще сто.

Без особливого розрахунку на швидку віддачу. Адже сад — це…

ДОВГОСТРОКОВА ІНВЕСТИЦІЯ

На той момент компанія ще не робила ставку на сад. Основним заробітком залишалася картопля. Тим паче, дерева не дають урожаю одразу. Їх ще треба виростити. Десь у цей момент допомагати батькові й почав Андрій Мелеш. «Щоб ти за мною не бігав, займайся ось садом і старим консервним цехом!» — віддав Василь Мелеш синові зону відповідальності.

І той із завзяттям взявся за діло. Консервний цех ентузіазму не додавав. Колись він був найбільшим на Закарпатті — випускав консервовані огірки, помідори, горошок тощо, проте з часом перестав відповідати потребам ринку й занепав. Сад був хіба в зародку.

ОСВІТА КОШТУЄ ГРОШЕЙ

Андрій читав літературу і їздив по Європі в пошуках досвіду. В Україні вчитися не було в кого:

— Ринок був порожній. І зараз дуже багато є порожнього ринку. Тому коли кажуть, що ринок насичений… Чим насичений? Нічим не насичений! От зараз нас уже запрошують на різноманітні фестивалі, і ми зустрічаємо людей, які виробляють дванадцять видів арахісової пасти! Хлопці під Києвом зібралися і таке роблять. І вони заходять на ринок спокійно. Раніше боялися, що задавить великий бренд. А зараз можна спокійно знайти нішу і її піднімати.

Проте за кордоном ніхто не поспішав ділитися знаннями. Треба було хіба підглядати у щілину. Але, як відомо, наполегливість винагороджується. Постійні поїздки одного разу дали несподіваний результат. На одній із виставок Андрій Мелеш впізнав відомого фахівця з консалтингу, фото якого бачив у журналі про садівництво. Того запросили спікером, і в очікуванні на свій виступ він просто сидів у кріслі, втупившись у телефон. Андрій зрозумів, що такий шанс трапляється нечасто, й одразу звернувся до фахівця з проханням про навчання. Той вислухав, усміхнувся і сказав: добре, але мої послуги дорого коштують.

— І от це перший момент, коли я зрозумів, що знання коштують гроші. Для багатьох людей це дивно. На той час і тепер процентів п’ятдесят не готові платити багато за знання. Тобто всі кажуть: ану покажи, ану розкажи. В аграрній сфері ніхто не хотів брати дорогих консультантів. Нащо? Я ото, як мій дід, роблю. Людина поговорить по Скайпу одну годину, а я маю декілька тисяч євро платити?! В сенсі, за що?! Для мене, двадцятитрирічного хлопця, це був теж вибір: